Читати книгу - "Історія України 1945 -1991, Олександр Гребьонкін"

Діяльність В’ячеслава Чорновола

Іншою формою діяльності дисидентів було поширення серед людей підготовлених книг, статей, відозв. Вони потайки переписувалися, передавалися з рук в руки. Така система називалася «самвидавом». Першою «самвидавською» роботою  була «Правосуддя чи рецидиви терору?»  (1966 р.)  В’ячеслава Максимовича Чорновола.  Він народився на Київщині, у сім’ї вчителів. Закінчив факультет журналістики Київського університету, був комсомольським діячем. Працював як літературознавець, був редактором на телебаченні.

В.Чорновіл зумів зібрати дані про  затримання, арешти українських опозиціонерів. Уклав документальну збірку «Лихо з розуму» (надав у ній своєрідні портрети  двадцяти  засуджених, допити, їх поведінку на слідстві). Книжку було нелегально переправлено за кордон і у 1967 році вона вийшла у Франції, отримала міжнародну премію журналістів, борців за права людини.  За антирадянську пропаганду і агітацію Львівський суд  у 1967 році  засудив Чорновола на 3 роки тюрми.

 Вийшовши з ув’язнення, Чорновіл не склав зброю. В січні 1970 року почав виходити самвидавський журнал «Український вісник» (нелегальне видання про порушення прав людини в СРСР, українські справи тощо).  До 1972 року вийшло шість номерів журналу.  

У  тому ж 1972 році Чорновола арештовують знову — попереду суд і вирок:  6 років таборів і три роки заслання.

У 1975 році Чорновіл написав Лист-звернення до президента США Д. Форда, де зокрема писав, що в той час, коли в світі триває розрядка міжнародної напруги і СРСР виступає з мирними ініціативами, в країні відбувається боротьба з інакодумцями, відбуваються незаконні арешти, суди за закритими дверима, порушуються права людини.

У 1979 році Чорновіл стає членом опозиційної Української Гельсінської групи. У квітні 1980 року знову заарештований, засуджений на п'ять років позбавлення волі. Лише у травні 1985 року В'ячеслав Чорновіл зміг повернувся на Україну.

Письменник Олесь Бердник

Також відомим українським  дисидентом цього періоду були видатний український письменник - фантаст Олесь Павлович Бердник. Вперше він виступив проти сталінських заборон в театральному мистецтві ще у 1949 році, обурений тим, що за вказівкою «згори» перекроюються п'єси класиків. За це він отримав 10 років позбавлення волі. Пізніше, вже ставши відомим радянським фантастом, Олесь Бердник в 1976 році написав відкритого Листа генсеку Л. Брежнєву про узурпацію органами КДБ влади в країні, про жорстокість і злочинність партійних бюрократів; пророчо передбачав, що майбутні роки будуть роками страшних катастроф, з якими не впорається жоден з’їзд КПРС. Бердник став одним з засновників і керівників Української Гельсінської спілки (групи), правозахисної організації та автором декількох меморандумів.  У 1979 році Бердник засуджений Київським обласним судом до 6 років позбавлення волі в таборах суворого режиму. Його книги були заборонені, вилучені з бібліотек.

Лише в середині 80-х років письменника звільняють.

Інші відомі діячі опозиційного руху

До відомих опозиціонерів також належать правозахисник Валентин Мороз. Він виступав з різкими статтями про негативні явища радянського суспільства. Засуджений до тривалого ув’язнення він в таборі у 1965 році написав гостропубліцистичну книгу «Репортаж із заповідника ім. Берії».

Поет Іван Сокульський – засновник Дніпропетровського клубу творчої молоді. У серпні 1968 року разом з журналістом   М. Скориком написав «Листа творчої молоді Дніпропетровська», в якому висловлювався протест проти політики русифікації в Україні, переслідування національної інтелігенції, плюндрування пам'яток культури, цькування роману О. Гончара «Собор».

Критиками тоталітаризму і русифікації стали також поет Василь Стус і брати Михайло і Богдан Горині.

Окрему групу в УРСР складали релігійні опозиціонери. Теоретично радянська Конституція гарантувала свободу віросповідання. Але одночасно відбувалося обмеження релігійних публікацій. Не можна було навчати релігії дітей, проповідувався атеїзм. Закривалася частина храмів.

Було декілька відомих опозиціонерів, які виступали за відновлення Української греко-католицької церкви та легалізації Української католицької церкви, за більш ширшу свободу інших церковних організацій. Серед діячів цієї групи можна назвати правозахисника Йосипа Терелю, священика Василя Романюка, пастора - баптиста Георгія Вінса та деяких інших.

4. Українська Гельсінська спілка (УГС)