Читати книгу - "Юдейська війна, Ліон Фейхтвангер"

бога сумніву, бо відомий був початок, але ніхто не знав, який буде кінець. Багато здригнулося від неприємного почуття, коли дізналися, що тепер дуже добрий, дуже великий Юпітер їхнього Капітолію благословив війну проти моторошного незримого бога на Сході.

В кварталах дрібних городян не співчували юдеям, проти яких нарешті гостро виступає цезар. Всюди вони гніздяться, вони запосіли вже увесь діловий квартал, як же було не радіти змозі дати патріотичний вихід ненависті проти їхньої конкуренції? В шинках розповідали старі заяложені історії про те, що юдеї поклоняються в своїй святині святинь ослиній голові, а на свято своєї Пасхи вони приносять у жертву цьому святому ослові грецьких дітей. На стінах синагог видряпували сороміцько-брудні, загрозливі написи. В купальнях Флора шмагали обрізаних і викидали геть. В одній харчевні на вулиці Субура від кількох юдеїв вимагали, щоб вони їли свиняче м’ясо, а як опиралися, то їм роздирали рот і запихали їх огидною для них, забороненою їжею. Недалеко від Воріт трьох вулиць напали на склад кошерного рибного соусу, порозбивали банки та вимазували соусом із них волосся та бороди юдеям. Нарешті, поліція поклала край цим неподобствам.

Панове сенатори, дипломати, грошова аристократія ставилися з увагою до подій. Мали бути утворені нові численні посади, запах добичі носився в повітрі. Старі, вислужені генерали відживали духом. Вешталися один біля одного, підглядали, очі в них блищали. На форумі лунав збуджений сміх, між колонадами Лівії, на Марсовому полі, в купальнях — всюди була метушня. Кожен мав своїх кандидатів, свої надзвичайні інтереси. Сама настоятелька весталок щодня наказувала приносити її на Палатин, щоб висловити міністрам свої бажання.

Ціна на золото, коштовні тканини, ціна на рабів на біржах у Делосі та Римі впала, бо всього цього мали багато здобути в Юдеї. Ціна на зерно підіймалася, бо для діючого війська треба підвозити багато провіанту. В судноплавних підприємствах справи пожвавилися, гарячково провадилася робота на корабельнях Равенни, Путеолі, Остії. В домах панів Клавдія Реґіна й Юнія Тракса, в палаці сенатора Марулла ганяли кур’єри. Цих панів війна в Юдеї щиро засмутила. Але коли вона вже має провадитися, то чого інші, а не вони, діставатимуть з того зиск?

Серед юдеїв панували розгубленість і туга. З Єрусалима мали точні звістки, знали про роль Йосифа. Чи мислима річ, щоб цей чоловік, хто жив із ними, що одягався, як вони, говорив, як вони, що знав Рим, мислима хіба річ, щоб цей доктор Йосиф бен-Маттіас став на чолі такої безнадійної авантюри? Клавдій Реґін гнівався найгірше на панів із Великої ради. Як могли вони послати в Галилею цього маленького есеїста? Такі люди хай бушують собі в літературі, а не у великій політиці. Багато з видатних юдеїв у Римі поспішали висловити урядові свою огиду, викликану поводженням цього фанатичного злочинця в Галилеї. Уряд дав цим стурбованим панам заспокійливі запевнення. П’ять мільйонів юдеїв поза Юдеєю, що розсіяно живуть у державі, були лояльні підданці, справно платили грубі податки. Уряд і не думає про те, щоб їх турбувати.

Важко вразила звістка з Галилеї актора Деметрія Лібана. Він відчував водночас засмученість і піднесення. Він запросив пару надійних друзів-юдеїв і декламував їм, за пильно замкненими дверима, багато розділів із книги Макавеїв. Він завжди знав, який великий вогонь палав у душі молодого доктора Йосифа. Але ніхто не знав краще за нього і того, яка безглузда та безнадійна була боротьба проти Риму. Зрештою, він був у Римі поки що єдиною людиною, яка серйозно постраждала через заколот у Юдеї. Бо знову залунали на вулицях Риму підбурливі слова про юдея Апеллу. Вже натискали на нього рішуче, він повинен нарешті публічно грати цю роль. І якщо він вагатиметься, тоді його так само пристрасно ганьбитимуть, як досі хвалили.

Велика маса римських юдеїв була стривожена, розгублена, впадала в розпач. Вони читали в книгах пророків: «Я чую крик тої, що народжує, зойк тої, що лежить у пологових потугах. Це донька Сіона, вона кричить і нарікає і ламає руки: «Горе мені, я мушу загинути від задушення». Вони читали, і серця їхні були сповнені страхом. Доми замикалися, був заведений піст, в усіх синагогах молилися. Ніхто з римлян не заважав відправі.

Небагато з юдеїв у Римі вбачили в повстанні Юдеї благо, виконання старих пророцтв про спасителя. До них належала дівчина Ірена, дружина доктора Лісина. Вона безмовно слухала, коли її чоловік висловлював свою огиду до цих божевільних злочинців, але в душі вона тішилася. Вона не відкинула недостойне почуття, а завжди знала: Йосиф був великий в Ізраїлі, один із числа пророків, солдат Ягве.

Кур’єр із злоповісним пером на списі настиг цезаря в столиці провінції Греції, у веселому, сповненому тепер шумом свята Коринфі.

Молодий володар світу ніколи в своєму житті не почувався таким щасливим. Греція, найкультурніша країна світу, радувалася йому, виявляла захопленість його мистецтвом, його чемністю, його привітністю. А вся ця грецька подорож була ж тільки вступом до набагато грандіознішого діла. Тепер він з’єднає свою половину світу з другою його половиною — благороднішою, мудрішою. Він довершить цим справу найбільшої людини, яка будь-коли жила. Обидві половини світу він зробить багатими та щасливими під знаком свого цезарського імені.

Сьогодні він увінчав грецьку подорож великим ділом. Золотою лопатою копнув землю, почавши цим будівництво каналу, що проріже Коринфський перешийок. Завтра він відсвяткує будівництво цього каналу врочистою виставою. Він сам написав для неї кінцевий вірш, у якому могутньо виступає бог і велить орлові розпростерти широко крила для великого льоту.

Цього дня, тільки-но цезар після закладин каналу повернувся до коринфського палацу, прибув кур’єр із вістями про Юдею. Цезар, прочитавши повідомлення, кинув лист на стіл, так що він напівнакрив манускрипт урочистої п’єси. Його погляд упав на вірш:

Хто вказує, куди текти океану,

І повертає сонце по своїй волі.

Він підвівся, випнувши спідню губу. Це — заздрість богів. Вони не благословляють його похід Александра. «Хто вказує, куди текти океану, і повертає сонце по своїй волі». Увесь кінцевий вірш має сенс тільки як пролог до походу Александра. Тепер він ніякого сенсу не має.

Із Гессієм Флором, губернатором Юдеї, покінчено. Флор загинув. Цестія Галла він, зрозуміло, з ганьбою усуне. Для цієї зухвалої Юдеї такий м’якодух аж ніяк не годиться.

Цезар обмірковував і зважував. Кого пошле він в Юдею? Єрусалим — найсильніша фортеця всього Сходу, а народ там — він це знає від Поппеї — фанатичний, безмежно упертий. Війну треба провадити