Читати книгу - "Надруковано в Бейруті"

Потім, заявивши, що їй жарко, вона зняла шарф, не переймаючись слідами на шиї. Але Абдалла тільки сказав, що її сукня дуже гарна і він не бачив, щоб вона вдягала її раніше. Персефона відповіла, що дійсно вперше вдягла цю сукню, куплену під час медового місяця.

Після обіду вона повернулась у свою кімнату, подивилася на себе в дзеркало і лишилася задоволена своїм обличчям: воно було ясне і свіже, а нічні сліди зникли з шиї. Вона вирішила зайнятися тим, у чому відмовляла собі до сьогодні: віддатися в надійні руки косметолога, зробити живильні маски для шкіри, стежити за харчуванням, займатися спортом і рештою подібних речей.

30

Перший обшук не зупинив роботу, оскільки по обіді в той же день пронеслися новини, що поліція навідалася також в інші друкарні в Бейруті, а не обмежилася лише тією, що належала братам Карамам. Спеціалісти з друку на «Гайдельберґу», довірені особи сім’ї ас-Садіків, продовжували приходити об одинадцятій вечора щочетверга, і їх зустрічав майстер Аніс. Вони приходили в спортивному взутті, ніколи не усміхались і приносили з собою сумки з усім необхідним. Працювали мовчки й невтомно, а якщо радились один з одним, то притишено. Майстер Аніс не знав їхніх імен через їхню стриманість у розмовах. Вони не поставили йому жодного особистого запитання. Він приносив їм папір зі сховку, і коли вони приходили, то змушували машину годинами видавати на-гора євро, надруковані з обох боків аркуша, так що залишалося тільки розрізати їх, стерти програму друку з пам’яті машини та повернути всі налаштування, які в ній були перед цим, щоб інші працівники вдень не здогадалися, що «Гайдельберґ» працювала вночі. На світанку вони виносили підроблену готівку в п’ятдесяти пачках по сто тисяч євро кожна в маленьку вантажівку, яку паркували з чорного ходу, де чергував нічний сторож. Вони прощалися з ним обіймами й поцілунками та зверталися до нього «брате Ваджігу», і це було єдине вираження емоцій від них за всю ніч роботи. Потім вони їхали, щоб передати свій вантаж в інші руки, котрі знають, як відправити його у світ, а в друкарні не залишалося жодного сліду нічної роботи, як і в Лівані — жодного сліду цих банкнот.

Абдалла ж не міг зупинитись і пустився берега. Він захопився вином і став колекціонувати пляшки «Château Lafite Rothschild» будь-якого віку. Він також почав переговори щодо купівлі двох чистокровних арабських скакунів в одного британця, сподіваючись таким чином відновити спадщину родини своєї бабусі. Він намагався купити мовчання своєї дружини в день її народження і подарував їй каблучку ювелірного дому «Chopard». Сказав, що діамант для неї добули зі стародавньої індійської шахти, а яскравий рубін у формі серця — з долини Могоу. Самі камені були вправлені в рожеве золото. Він придбав «Porsch Panamera Turbo S» і водив його (а водій сидів поруч) із шаленою швидкістю, повертаючись на світанку з «Casino du Liban» куди привела його пристрасть до азартних ігор. Спочатку він сидів за ігровими автоматами, потім перейшов за стіл для блекджеку, а звідти — до класичної рулетки. Захмелілий від постійних лестощів його геніальному вмінню передбачити шанси на удачу, він наполегливо залишався один за тим самим столом, привертаючи увагу гравців тим, як розподіляє ставки. Але щоразу, як він наближався до виграшної комбінації, адміністрація закладу змінювала круп’є, усі його розрахунки провалювались і він мав починати спочатку.

Абдалла біг наввипередки з часом, але кінець не забарився і наздогнав його, коли за другим обшуком та появою слідчого стало зрозуміло, що справа серйозна. Багато хто в друкарні не надав значення книжці, яку так швидко забрали зі столу Абу Шаара, і не збагнув сенсу цього стрімкого візиту. Проте родина ас-Садіків добре зрозуміла: хоч скільки вони залишалися в тіні і дбали про найменші дрібниці, та знали, що Інтерпол і європейська поліція дуже прагнуть розкрити й зруйнувати мережу, а Центральний банк знає про цю справу, і влада не зможе нехтувати репутацією країни. Хусейн ас-Садік не розкривав своїх джерел, але він не помилився:

— Ніщо не може тривати вічно, — сказав він і додав з розважливістю мудреців: — Вони нічого не мають на нас, ми вийдемо сухими з води. Припинимо друкувати вночі і використовувати фейкові компанії для прикриття — у цьому більше немає сенсу. І подивимося, що буде далі.

Іншими словами, Абу Хусейн збирався перейти до інших справ: контрабанди діамантів або зброї. У друкарні не залишилося нічого від родини ас-Садіків, крім нічного сторожа, який продовжував зберігати пильність. Його прискіпливість тільки зросла, щоб на власні очі бачити, чи все повернулося на круги своя. Він виконав свою місію, доповівши Хусейнові ас-Садіку, що він побачив у друкарні вночі, і той подзвонив Лутфі Караму, щоб розповісти подробиці.

Лутфі й сам схилявся до думки, що трапився якийсь внутрішній ексцес, і він не довіряв синовій дружині. Він сидів у своєму кріслі і нервово бив палицею по підлозі кабінету, чекаючи, поки від Абдалли вийде працівниця, розмова з якою затяглась, а потім запитав його прямо:

— Ти казав своїй дружині, чим ми тут займаємося?

Абдалла заперечив і нагадав батькові, що той питає про це вже втретє. Лутфі підвищив голос:

— Добре, тоді звідки вона знає, що вночі ми зустрічаємося з чоловіком із високим, як у жінки, голосом? Вона що, спускається в друкарню вночі? Чи, може, ці трикляті двері між верхнім і нижнім поверхами були відчинені весь цей час?

Лутфі говорив дедалі голосніше, Абдалла почав затинатись у відповідь. Його батько замовк, коли елегантно вдягнений чоловік увійшов в офіс і приніс папку. Він витяг з неї папери й передав їх Абдаллі, якого Лутфі запитав, що це за документи.

— Поновлення страхового договору на «Гайдельберґ», на друкарню і на будинок з Середземноморською страховою компанією. Це та, власник якої Селім Мелькі, брат Персо, — сказав він так, ніби відповідав на звинувачення батька.

Коли працівник страхової компанії вийшов, Лутфі Карам попросив в Абдалли поглянути на договір. Він поринув в уважне читання, а потім наказав зробити копію, яку він візьме з собою, після чого знову повернувся до своїх запитань:

— А чому твоя дружина кричала, коли поліція прийшла сюди вперше?

— Хотіла знати, чому нас обшукують. Вона стала трохи нервова останнім часом.

— І тому розбила ту сувенірну кулю, на друзки якої я наступив? — після короткої мовчанки Лутфі завдав вирішального удару: — Чому ви не розлучитеся? Я знаю одного тямущого адвоката, який має