Читати книгу - "Потраплянка № 13 або 12 наречених для принца Ендрю, Катріна Страж"

Глава 15. Фінальний бал тижневого свята

Бал грянув зненацька. І, на мою скромну думку, Тревонія була готова до нього так само, як наші посадовці до «раптової» зими у грудні, тобто ніяк. Ну от виправте мене, якщо я помиляюсь, – магію претенденткам не повернули, крім того маємо невідомого маніяка, котрий, як мінімум, прагне воскресити Діану Першу, і на фоні цих подій майорить стовідсотковий привід для війни. Нічого не забула? А, точно, король Мейдар ІІІ якось підозріло невчасно захворів. Ще й Доріан подався до потенційно ворожого королівства, і не подає про себе ані звістки. Як на мене, ситуація – повний абзац.

Та складається враження, що подальший перебіг загрозливих подій хвилює лише мене, а інші наче перебувають у блаженному стані радощів, і це доводить до сказу. Навіть Ендрю спокійний, мов та могила, або ж вдало прикидається. Лише спитав мене, куди запропастився Доріан, та як довго планує бути відсутнім. Оце стривожило найбільше – що герцог ін-Грей, виявляється, не попередив принца щодо своїх планів. І тому я також промовчала. Чому? Відверто відповім, що не знаю. Ймовірно тому, що Ендрю раніше вже приховував правду, а можливо ще з якоїсь причини, але я не довіряю йому так, як Доріану. І якщо вже Голова Королівської Служби безпеки не повідомив спадкоємцю про свою поїздку, то хто я така, аби розкривати плани Доріана. Мда, швидко розпалася наша детективна команда, так і не розплутавши справу.

Я часто ставила собі питання, що у цій ситуації можу зробити, і до чого готуватися. Я навіть подумувала про те, щоб якось залишити палац, захопивши з собою Ритку, але, по-перше, Марго категорично відмовляється, бо закохана у Його Високість Ендрю, а я не залишу тут подругу, ну й, по-друге, я усвідомлювала, що за стінами палацу спокійніше не буде. Бо ситуація критична, на горизонті збираються хмари, і якщо вже розпочнеться війна, тихого кутка ми не знайдемо. І ще невідомо, яка війна страшніша, технологічна чи магічна. Тому бажання повернутись додому розгорілось із новою силою.

Що я робила до цього балу? Переважно тинялась садом, розвідуючи обстановку, або сиділа в бібліотеці. Під час однієї такої вилазки, я натрапила на старовинну напівзруйновану вежу. Споруда майже не мала даху та засклених вікон, її стіни поросли мохом, проте старовинні баштові дверцята на вигляд були доволі міцними, наче за ними хтось доглядав. Звісно, я не втрималась від спокуси та спробувала проникнути в надра старовинної будови.

- Навіть не намагайтесь відчинити їх, пані Ніко, - почула я голос принца, - усе марно. На двері накладено закляття. Ніхто, окрім Чорного чаклуна, не зможе це зробити.

- Чорний чаклун? – здивовано перепитала я. - Звучить, наче прізвисько зі страшної казки.

- Ті давні події дійсно були страшними і зовсім неказковими, - спохмурнів спадкоємець.

- Принце, прошу, розкажіть мені, - дійсно стало цікаво, що ж то за чаклун такий тут жив.

- Чому б не розказати вам, - посміхнувся Ендрю, - адже ви маєте стосунок до цієї історії. Ну не в смислі, що прямо ви, а потраплянки загалом. В цій вежі жив видатний чаклун, той самий, котрий спорудив портал, через який ви проникли до нашого світу. І саме він прикликав першу з вас, дівчину на ім’я Діана, яку зустрів, блукаючи між світами.

- Як цікаво. А чому у нього таке прізвисько?

- Бо його прагнення та методи викликали невдоволення, і з рештою, його стратили, навіть ім’я з історії стерли, - якось дивно посміхнувся спадкоємець.

- Ви наче жалієте його, - чомусь реакція принца мене здивувала.

- Не зрозумійте мене неправильно, пані Ніко, - з посмішкою пояснював Ендрю, - той чаклун цілком заслужив і своє прізвисько, і страшну страту за свої вчинки. Гадаю, Доріан зі мною погодився б, бо його рід найбільше потерпів від дій Чорного чаклуна. Але саме він став непрямою причиною того, що я зустрів вашу подругу, зрештою, портал - то справа його рук. В іншому випадку ми з Марго не зустрілись би. Та й взагалі, уявіть цю силу в людині, що здатна подолати не лише відстань, а й реальність.

- Як жаль, що магів, подібних до нього, більше не існує, він зміг би доправити нас додому, - примружилась я, розглядаючи старовинну вежу.

- Ви не повернетесь, пані Ніко, - відповів Ендрю, - ваша доля тепер у Тревонії.

*****

Отже, бал розпочався зненацька. Палац заповнювався гостями, а у повітрі ширяв аромат приреченості, вдало прихований під маскою свята. Я спостерігала, як королівська стража непомітно для гостей та мешканців палацу намагається оточити усі двері, а також взяти під контроль периметр за межами замку.

Доріан так і не з’явився. Що залишалось мені? Лише вдавати, що з усіма радію завершенню тижневого свята. От хто точно тішився, так це Марго. Знала б вона, що її весілля перебуває під величезним питанням, як і сприятливе завершення відбору, не була б такою щасливою.

Зал претенденток був заповнений вщерть. Я з тривогою спостерігала за останніми мирними хвилинами, подумки відраховуючи час, через який гряне буря.

Особливо зацікавили представники Півдня. Але що мене бентежило, так це те, що південці не намагались якось спровокувати свято. Не знаю, на які підступні дії я очікувала, можливо, щось на кшталт Кривавого весілля з «Гри престолів», а можливо просто ніколи не стикалась із заколотниками, та мешканці Півдня не поводили себе, як змовники.

Виходить, Доріан пішов по хибному сліду? Йому навмисно підкинули цю інформацію? Для чого? Щоб він не став на заваді у піку подій, для чого ж ще! Це очевидно! Таємний ляльковод перебуває в палаці! Хто ж це? Принц? Можливо, несподівана знахідка давнього трактату не була такою вже неочікуваною? Ще й король так вчасно захворів. Принц тут явно доклав руку. Неспростовних доказів я, звісно, не маю, проте Ендрю якось у цьому замішаний. Бентежить лише те, що свідчення останньої потенційної «жертви», викраденню якої ми з Доріаном запобігли, вказували на непричетність спадкоємця, адже увесь цей час він проводив з Марго, маючи незліченну купу свідків.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍