Читати книгу - "Ключ до майбутнього., Андре Буко"

— Наутіліум? — перепитав я, хоча вже знав, про що йдеться. Це був рідкісний, але надзвичайно токсичний мінерал, незамінний у виробництві чіпів і процесорів. На чорному ринку кілограм наутіліуму коштує не менше ста тисяч кредитів. Але контакт із ним в природному середовищі небезпечний. Токсичність настільки висока, що можна отримати серйозне отруєння навіть при короткочасному дотику.

— Так, — кивнув він. 

Я помітив, як Ліе стиснула кулаки. Жабеня продовжив, трохи прискорюючи мову, ніби хотів швидше позбутися цього спогаду.

— Пірати сказали, що якщо мої батьки не погодяться, вони вб’ють мене. Але вони не врахували однієї деталі: я вмію ламати системи безпеки.

Його тон змінився, і в очах з’явився блиск гордості.

— У клітці з нами був Каттер Небуд. Він розповів, що має бази знань по керуванню малих космічних апаратів і в тому числі рятувальним човном. Ми домовилися втекти разом. Я вимкнув системи безпеки корабля, і ми пробралися до човника. Але все пішло не за планом.

— Що сталося? — спитав Кук, нахилившись уперед.

— Пірати схопили моїх батьків, коли ми вже були в середині. Тато встиг вручну катапультувати нас, перш ніж їх затримали. Я вирубив усі системи корабля піратів, тож у нас було кілька годин, щоб зникнути.

Жабеня замовк на мить, вдивляючись у стіл перед собою.

— Каттера поранили під час втечі. Перші дні аптечка ще стабілізувала його стан, але він втратив багато крові. Через два тижні, він не витримав.

Тиша в кают-компанії була майже відчутною. Ми сиділи, немов зачаровані, відчуваючи вагу кожного його слова.

— Перед смертю Каттер сказав мені, він запрограмував курс човника на Ельдорадо, і  що в нього там заброньований будинок, і я можу ним скористатися. Я підмінив дані свого нейрочипа на його й фактично став Каттером Небудом. Іншого вибору в мене не було, — його голос звучав тихо.

Він знову зробив паузу, намагаючись приховати емоції, які накочували хвилями.

— Коли влаштувався на острові, я вирішив зібрати кредитів, щоб викупити своїх батьків. Через тіньову мережу вийшов на тих піратів. Вони погодилися відпустити моїх батьків за сто мільйонів кредитів.

— Сто мільйонів?! — вигукнула Ліе.

— Так, — коротко кивнув Жабеня. — Я вже назбирав трохи більше п’ятдесяти мільйонів.

— Як ти це зробив? — запитав я.

— Спершу я зламав сервер корпорації «Світ знань» і вкрав більшу частину баз першого та другого рівнів. Продавав їх через тіньову мережу. Але цього було недостатньо. Потім один з покупці, що представився як Комерсант, запропонував викуповувати гуртом, по сто двісті носіїв за півціни і я погодився. Кредити потекли рікою, але це тривало недовго, за кілька місяців він зник і перестав виходити на зв`язок. Вже тоді стало зрозуміло, що з ним щось сталося і я вирішив піти іншим шляхом. Створив та запустив у банківську систему ШІ-вірус. Він заокруглював залишки операцій до сотих і скидав їх на кілька рахунків на ім’я Каттера. Це було непомітно для систем безпеки банків, але знов ж таки дуже довго так накопичувати.

— А наш корабель? — втрутився Рос.

— Я вирішив що ви з якоїсь корпорації, коли побачив вас біля маєтку Графа. Ваш корабель виглядав унікальним, і я подумав, що за нього можна отримати навіть більше, ніж сто мільйонів. Але мені не вдалося зламати вас дистанційно, ваш ШІ виявився надто потужним. А коли ви ввірвалися в мій будинок, я вирішив, що це пірати вистежили мене.

Його голос затих, і він опустив голову. Ми сиділи мовчки, поки Жабеня знову не заговорив:

— А далі ви вже все знаєте.

Його плечі трохи опустилися, наче він скинув із себе тягар. Кук першим порушив тишу:

— Ти зробив неймовірно багато для свого віку. І ми спробуємо тобі допомогти і  врятувати твоїх батьків. 

Очі Жабеняти, які щойно здавалися байдужими, загорілися надією. Він напружився, нахилившись уперед, і в його голосі з’явилася неприхована емоція:

– Я вам був би дуже вдячний, якби ви допомогли мені. Можете взяти мене з собою. Обіцяю, я стану вам у нагоді.

Його слова прозвучали щиро, а погляд, сповнений очікування, метнувся спершу до Кука, потім до мене.

Кук спокійно відвів погляд, ніби щось обдумував. Потім, із невеликою паузою, вимовив:

– Взагалі-то, ти можеш нам допомогти.

– Як саме? – Жабеня підняв голову, його голос став зацікавленим.

– У Дена немає наночіпа з ідентифікацією. Нам потрібно, щоб він був легалізований у системі. Ти міг би створити для нього повноцінну особистість і закріпити серійний номер на серверах "НаноТех"?

Маріан здивовано кліпнув.

– Як це – не легалізований? Як він взагалі стільки часу прожив так?

– Ну, скажімо… – Ліе усміхнулася, пплескавши мене по плечі. – Ден у нас трохи не зі Співдружності.

– Тобто? – нахилив голову Жабеня, його очі блищали від інтересу. – Він із якоїсь іншої галактики?

– Не зовсім, – ухилився від прямої відповіді Кук. – Це складно пояснити.

– То що, зможеш?

Жабеня ледь помітно хмикнув і поглянув убік, зважуючи шанси.

– Та зробити особистість – не проблема. Але із серверами "НаноТех" усе набагато складніше. У них не просто потужні фаєрволи, там ціла армія захистів, постійний моніторинг. Моєї техніки явно не вистачить.

Кук нахмурився, а потім, потираючи підборіддя руками, повернувся і промовив корабля:

– ШІ, якщо ми надамо Жабеняті доступ до твоїх потужностей, чи це змінить ситуацію?

ШІ відповів спокійно, його голос лунав металевим ехо в приміщенні:

– Це цілком можливо, капітане. Але зауважую: злам і крадіжка даних є неетичними діями.

– А ми нічого не крадемо, – засміялася Ліе, підморгнувши меріану. – Ми, навпаки, додаємо.

Усі засміялися, а напруга в повітрі трохи спала.

– Але мені потрібні деякі речі з мого будинку, – сказав Жабеня, підводячись.

– Без проблем. Ліе, ти злітай із ним і допоможеш взяти все необхідне, і ще давай раз вже ти маєш особистість Небуда, ми будемо називати тебе Каттер – відповів Кук.