Читати книгу - "Ключ до майбутнього., Андре Буко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Гаразд – кивнув той.
Коли вони повернулися, на кораблі панувала атмосфера підготовки. Усі системи були спрямовані на те, щоб максимально підтримати амбіційну роботу Каттера. Він дістав зі свого рюкзака ШІ запакований у пристрій, який на перший погляд нагадував органічний куб, але з прозорою оболонкою, що пульсувала блакитним світлом.
– Ну що ж, починаємо, – сказав він, сідаючи біля термінала.
Його пальці миттєво ожили на сенсорному екрані. Здавалось, він навіть не дивився на голограмні дисплеї, діючи інтуїтивно, наче художник, що малює полотно, не задумуючись про кожен мазок.
– Спершу формуємо базові дані, – бурмотів Каттер, вводячи інформацію. – Ім’я залишаємо?
– Так, але додай прізвище, – відповів Кук, нахилившись до нього. – Нехай буде Нортон.
Протягом кількох годин у загальній базі з’явилася нова особистість – Ден Нортон. Вона була настільки реалістичною, що, дивлячись на неї, навіть я почав сумніватися у своїй справжній ідентичності.
– Він тепер має історію, – сказав Каттер, гордо показуючи проекцію. – Батьки, дитинство на колонії “Вердиан-4”, навчання в університеті... У нього навіть є друзі зі школи. Ось листування в соціальних мережах, голографічні фото зі святкувань, фінансові операції.
– Ідеально, – прошепотів Кук.
Але це був лише початок. Найскладніше було ще попереду – злом серверів "НаноТех".
Каттер запустив спеціально створений вірус, що імітував масштабну хакерську атаку. Уся мережа корпорації зазнала потужного навантаження, поки їхні системи намагалися відбити вигадану загрозу – крадіжку секретних файлів.
– ШІ, допоможеш оминути захист? – запитав він, не зупиняючи роботу.
– Готовий до співпраці, – відповів корабель.
Злагоджена робота двох ШІ, корабля і Катера, дозволила створити вікно для внесення серійного номера мого такби мовити наночіпа. Катер за мить закріпив його у базі даних.
– Готово! – оголосив він, витираючи піт із чола.
– Тепер Ден, твій симбіонт може емулювати цей номер у мережі? - запитав Кук.
Я глянув на ідентифікатор, закрив очі і подумки закріпив в налаштування емулятора.
ШІ підтвердив:
– Дані успішно збережені. Особистість Дена Нортона визнана справжньою.
Я вдивлявся на голографічний екран зі своїм досьє, і всередині мене народжувалося відчуття якогось нового початку. Я тепер існував у цьому світі, як повноцінний громадянин Співдружності.
Кук, потираючи долоні, оглянув усіх на капітанському містку:
– Ну що, друзі, це був насичений і продуктивний день, час закруглятися. Завтра на нас чекає важлива зустріч із графом. Добраніч.
Ми всі розійшлися по каютах. Я чув, як професор Кхал почав розмову з Каттером, йдучи коридором корабля.
Професор узяв маріана за плече й сказав:
– Каттере, ходімо, я проведу тебе до каюти.
Каттер нерішуче кивнув і пішов слідом. Дорогою професор звернувся до ШІ:
– ШІ, налаштуй мікроклімат у каюті під комфортні умови для раси маріанів.
– Налаштування виконано, – відгукнувся голос ШІ.
Біля дверей каюти професор зупинився, подивився на юного маріана й промовив:
– Ти молодець, Каттере.
– Так. Дякую за допомогу – промовив я.
Каттер усміхнувся, пробурмотів щось схоже на «Та чого там», і двері зачинилися.
Ми з професор попрямували до своїх каюти, залишивши за собою тишу корабельних коридорів.
У себе в каюті, я взяв важку скриню з базами в руки, вагаючись, чи варто зараз турбувати Ліе. Але знову й знову повторював собі: це непоганий привід зайти.
Я постукав.
– Заходь, – пролунало зсередини.
Ліе відчинила двері каюти і мені здалося що, вона чекала на мене. Її очі на мить затрималися на скрині, яку я тримав.
– Що це?
– Бази даних, які ми з Росом забрали з острова. Мені потрібна твоя допомога, Ліе.
– Допомога? – вона нахилила голову, її голос був теплим і спокійним.
– Так, – відповів я, відчуваючи, як її уважний погляд змушує мене нервувати. – Мені потрібно розсортувати ці дані, систематизувати їх, а ще… хотів попросити тебе поради. Що мені варто вивчити, щоб краще зрозуміти ваш світ?
Вона довго дивилася на мене, а потім усміхнулася.
– Гаразд, заходь.
Я поставив скриню на її стіл і, поки вона відкривала її, намагався придушити хвилювання. Її пальці, швидкі й точні, витягували носії один за одним. Ліе уважно розглядала їх, трохи нахиливши голову, а її обличчя набувало то серйозного, то здивованого виразу.
– Спочатку тобі потрібно зрозуміти основи. Історія Співдружності, структура суспільства, базові принципи технологій. Без цього ти будеш, вибач, як сліпий у пітьмі.
– Гаразд, – кивнув я.
– Потім соціальні взаємодії. У нашому світі занадто багато рас, культур, політичних нюансів. Якщо ти не знаєш, як поводитися, це може стати проблемою. Особливо в ситуації з такими як граф.
Я слухав її, немов зачарований. Її голос був спокійним, та теплим, наче вона справді хотіла допомогти, а не просто робила вигляд.
– Ще, – додала вона, знову дивлячись на мене, – етикет і дипломатія. Це найважливіше.
– Чому саме це?
Вона зупинилася, подивилася на мене з якимось невимовним сумом.
– Бо ти маєш розуміти світ, у якому ми живемо, – відповіла вона. – Не лише з точки зору технологій, але й того, як у ньому бути собою, не втрачаючи зв’язку з іншими.
Я опустив погляд. Її слова були такими простими, але чомусь проникали в саму душу.
– Дякую, Ліе, – тихо сказав я.
Її усмішка була красномовніше за слова, вона підійшла ближче. Ми зустрілися поглядами. Вона була так близько, що я відчув її аромат – легкий, ледь вловимий. Я повільно нахилилася до неї, відчув її подих. Моє серце забилося швидше, і в наступну мить ми поцілувалися. Поцілунок був ніжним, але сповненим пристрасті, як перший ковток свіжого повітря після довгої подорожі в задушливому полацкарті.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ключ до майбутнього., Андре Буко», після закриття браузера.