Читати книгу - "#Галябезголови"

здихатися кейса, який всучив їй Юрко Консуматенко, ще в перший день свого перебування у затишному будинку Тьоминого батька. Чорнобай тоді поїхав на базу, Галя відчула, що від недосипу і втоми їй паморочиться, знову вмостилася на ліжку.

— Спати, спати… — шепотіла, вже провалювалася у сон, аж тут із одежної шафи з гуркотом випав кейс: гу-гух! Зараза! І кого винуватити? Чиї криві рученята металеве одоробало абияк до шафи поклали? Галині й поклали.

— Нащо я його взагалі взяла?! — підвелася, бо ж не лежати кейсові посеред кімнати!

Всілася на підлозі поряд із кейсом, спробувала відкрити: не виходить. Роздратувалася, підхопила кейс, трухнула, щоби зрозуміти, що є всередині. Ані звуку: нічого не шурхотить, не дзеленьчить, не перекочується. Взяла кейс і пішла тинятися домом. Сподівалася знайти місце, куди можна його викинути.

У зрубі пахло сосною, чудернацькими травами, вовною від ліжників на кріслах, і годі було шукати у затишному просторі занедбаний куток, де би знайшлося місце для металевого кейса із незрозумілим вмістом.

Галя вийшла на подвір’я у пошуках контейнера для сміття, та не встигла навіть роззирнутися, бо наштовхнулася поглядом на сивочолу сухеньку жіночку: повільно йшла від воріт двором, здивовано дивилася на Галю, яка застигла на порозі з кейсом.

— Добридень, — доброзичливо вигукнула жіночка. — Ти — Галя?

— А ви хто?

— Казимира Теодорівна, — відповіла жіночка. — Андрій Іванович на кілька днів поїхав з міста у справах, тож ми з тобою тут удвох лишилися. Складеш мені компанію. Чи — я тобі.

Казидорівна зупинилася у метрі від Галі, роздивлялася її із цікавістю.

— Ви… живете тут? — спитала Галя.

Казидорівна заперечливо хитнула головою: ні. Хотіла вже більш детально пояснити дівчині суть делікатного прохання хазяїна бази, яке він з півгодини все розтлумачував Казидорівні нині вранці, та дівчина й собі заперечливо захитала головою, ніби казала: не треба мені нічого пояснювати!

— Якщо ви тут не живете, чому гуляєте чужим подвір’ям? — запитала похмуро. — Чому поводитеся, як у себе вдома?

Казидорівна насупилася, в’їлася поглядом у змарніле Галине личко: виходить, Анка Сулима недарма бідкалася, що Чорнобаєва невістка — ще те стерво.

— Чи ти глуха, дівчино?! — обурилася. І вже хотіла пояснити нахабній юнці, як себе слід поводити зі старшою людиною, та згадала Чорнобая: просив знайти спільну мову з його невісткою, щоб дівчина лишилася під наглядом Казидорівни до його повернення.

Придушила гнів. Усміхнулася дівчині, що стояла на порозі з тим дурнуватим кейсом, дивилася на Казидорівну зацьковано.

— А ходімо до хати, Галю. Не будемо ж посеред двору говорити! — запропонувала.

— Нема мені про що з вами говорити, — відповіла Галя. — Ви… йдіть собі. Мені компанія не потрібна.

— Компанія не потрібна дурним і хворим! — відповіла Казидорівна різко, бо вже ледь контролювала своє роздратування. — На дурну ти не схожа! Виходить, геть хвора і не лікуєшся!

Галя зіщулилася, ніби отримала такого сильного ляпаса, що й на ногах не встояти. Та за мить випрямила спину. «Краще кусатися…» — пробурмотіла, випустила кейс із рук.

— Забирайтеся! — крикнула, вклавши у той крик усі свої сили, і це лиш показало, як мало сил залишилося у Галі.

Казидорівна не звикла здаватися. Вона б знайшла слова, щоби повернути дівча до тями, та слабкий її відчайдушний крик сказав старій мудрій жінці більше, ніж вранішнє півгодинне непевне розпатякування Чорнобая і ніж показна агресія його невістки. Кивком голови вказала на садову лаву, яка стояла біля порога.

— Ану, сядь!

Галя видихнула: сил не лишилося. Хитнула головою: чорти б вас забрали, бабцю! Опустилася на лаву. Дивилася у землю порожнім спустошеним поглядом: далі що? Побиття словесними різками від імені Андрія Івановича Чорнобая, який наказав цій старій розважати свою невдячну невістку?!

Заплющила очі: та пішли ви всі… І раптом відчула на своїй шиї теплі долоні старої жінки. Казидорівна ще не встигла провести руками по Галиній шиї, плечах, ще не пробурмотіла, що дівчині треба розслабитися і відпочити, а все інше почекає, коли Галю охопив важкий невідворотний сон: заснула, наче померла! Похилилася на лаві і впала би, якби не Казидорівна. Стара вклала Галю на лаву, як змогла, принесла з дому подушку і теплий ліжник.

— Це ж краще, ніж спа і електросон! — констатувала, коли укутала невістку Чорнобая, мов ляльку. — У карпатському ліжнику, мов у теплій рукавичці! Та на свіжому повітрі! Та під пташине цвірінькання! Прокинеться, ніби народиться!

Задумалася. Дивилася на сплячу дівчину спантеличено: цікаво, то дівчині такий характер Бог дав чи її біди на шмаття рвуть? Чи спитати, коли прокинеться?

— Так — не признається ж! — визнала, і щоб не сидіти без діла, взялася наводити порядки на подвір’ї Чорнобая. Підняла з землі кейс. Куди його? Зважила у руці: важкий! Роздивлялася, а думки відкрити, подивитися, що всередині, не виникло. Не та порода!

Вирішила віднести кейс до кабінету Чорнобая, і хіба не права? Андрій Іванович тут хазяїн, і кейс, скоріш за все, — його. Повернеться Чорнобай, хай сам з кейсом розбирається, а місія Казидорівни — аби нічого не зникло з дому!

«А невістка явно вже хотіла кейсові “ноги приліпити”», — вже йшла до будинку Чорнобая, коли почула біля воріт — шум. Озирнулася і очам не повірила: доріжкою до дому йшов син Анки-банкірши Сашко Сулима.

— Стиць, моя радосте! А ти що у чужому дворі забув?! — роздратувалася.

Сашко усміхнувся, махнув Казидорівні рукою, мовляв, чи вам не однаково?! Підійшов до сплячої на лаві Галі. Дивився на дівчину захоплено.

— Така красива… — прошепотів.

— Ця «красива» — невістка Чорнобая!

— Реально — невістка? — перепитав Сашко.

— Думаєш, жартую? Чорнобай тобі голову відкрутить, якщо спробуєш залицятися до дружини його сина!

— Був би тут Чорнобаїв син, мені б і на думку не спало до його дружини залицятися, — відповів автомеханік.

— Та ти геть здурів, Сашко! Ти що верзеш?! Чорнобаїв син, по-твоєму, має скрізь дружину супроводжувати?

— Не скрізь! Але якщо б він був нормальним, він би дружину не відпустив саму, в ніч, та ще й з величезною валізою і оцим кейсом, — вказав на кейс, який тримала Казидорівна.

— Не плутай мене! Кейс — Андрія Івановича!

— Це ви не плутайте мене, Казидорівно! Коли світало і Чорнобаєва невістка тільки увійшла у місто, то тягнула валізу і оцей кейс! — замовк, знову глянув на сплячу дівчину. — Чуєте!