Читати книгу - "Інтригуюче кохання, Лана Рей"

39 Аманда

- Чим ти думав, Калебе?! Навіщо тобі голова потрібна?! Щоб шапку носити?! - Сердито допитувалась я у свого нерозумного товариша.

- Не кричи на нього, Коротуне. Йому зараз і без цього погано, - втрутився Алекс.

- Погано йому, а міг бути мертвим... - Продовжувла я невдоволено бурчати.

- Я ж казав про те, що дурням щастить, - сміючись, промовив Алекс.

- З його дурощами ніякого щастя не вистачить, - Зітхнувши, сказала я.

Калеб виглядав зовсім погано. Тільки вчора виписався із госпіталю, а сьогодні вже знову тут опинився, а все через те, що своєю головою не вміє користуватись.

Це справжнє диво, що Крістіан з Алексом встигли його врятувати. Якби не їхня майстерність і злагодженість у діях, то Калеб не вижив би. Варто  було про це подумати, як мене відразу кинуло в холод, а серце, ніби на мить  зупинилось.

В палату зайшла сувора медсестра і прогнала нас з Алексом, тому що Калебу було вже час робити якісь процедури.

- Ти зараз куди, Коротуне?

- На кухню. Моє покарання ніхто не відміняв. Залишилось ще зовсім трішечки...

- Тоді до зустрічі увечері.

- До зустрічі...

Важко зітхнувши, я неохоче попленталась на кухню, де  величезна купа картоплі з нетерпінням чекала, що я її перечищу.

За цей тиждень, що я провела на кухні, я так вправно навчилась чистити картоплю, що тепер можу це робити навіть із заплющеними очима.

Кухарі і їхні помічники зустріли мене, як рідну. Вони відразу почали пригощали мене булочками із корицею, які  щойно дістали з печі.

Головний кухар дуже бідкався через те, що я така худа і кістлява, тому постійно намагався чимось мене нагодувати.

Мені навіть здається, що я трохи набрала вагу за той час, що відпрацьовувала своє покарання. 

На відміну від мене, мої нові друзі дуже сумували, що я більше не приходитиму на кухню принаймні поки знову не вхоплю покарання.

Дочищаючи картоплю, я мріяла лише про душ і тепле ліжко.

Після нічного бою з варварами, я досі відчувала втому. Прихопивши з кухні яблук і свіженьких булочок для своїх друзів, я пішла до себе в кімнату.

Кухарі так мене нагодували, що сьогодні  на вечерю я вирішила не йти. Помиюсь і відразу ляжу спати. Принаймні так я планувала... 

Відчинивши двері, я так і остовпіла на місці. На ліжку у Крістіана Дрейка сидів білявенький малюк. На вигляд йому було не більше двох років.

Побачивши мене, хлопчик весело засміявся. Я поклала яблука і булочки на тумбочку і підійшла до малюка.

Хлопчик простягнув до мене свої крихітні ручки і посміхнувся. Дуже обережно, я взяла малого на руки. 

І що мені з ним робити? Я не розуміла, як цей малюк потрапив в до нас у гуртожиток і що він робить у нашій кімнаті.

Двері різко відчинились і в кімнату забігли Крістіан і Алекс. Хлопці виглядали схвильованими.

- Тата...- пробелькотів малюк, побачивши хлопців.

- Ви нічого не хочте мені пояснити? - Поцікавилась я у цих двох паскудників.

- Він не мій! - Відразу заявив Крістіан Дрейк, виставивши перед собою руки ніби боявся, що я чимось у нього кину.

- Тоді чий? 

- Алекса...

- А мені він більше на тебе схожий... Такий же білявий і увесь час сміється...

- Амандо, це мій малий...- Промовив Алекс, підходячи ближче до нас з малюком.

- У тебе є син? І коли ти тільки встиг?

У коридорі почувся шум.

- Ховайтеся з малим  у шафу, -  порадив Алекс, підштовхуючи мене у спину.

Я ледь встигла залізти у шафу, як Алекс відразу її зачинив.

- О, Дрейку, зіграємо у карти! Давай сьогодні влаштуємо гру у тебе в кімнаті, - запропонував здоров'як Діл.  

  

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍