Читати книгу - "Інтригуюче кохання, Лана Рей"

38 Крістіан

Побачивши Аманду цілою і неушкодженою, я, на радощах, мало не кинувся її обіймати. Добре, що хоч вчасно схаменувся. Уявляю, як це виглядало б.

Дівчина виглядала дуже стомленою і виснаженою. Воно і не дивно, після всього того, що їй сьогодні довелось пережити.

На щастя, з Тімаріусом теж все було добре. Він виглядав засмученим, але то не біда. Трохи посумує і розвеселиться. 

Я відразу заспокоїв їх, повідомивши про те, що з Калебом все буде добре. Медики вже перенесли його в госпіталь і почали лікувати.

Ми поздавали зброю і свої бойові обладунки, щойно повернулись в академію. Всі, кому пощастило залишитись без поранень, розійшлись по кімнатах.

Наш душ сьогодні я залишив Аманді, а сам взявши свої речі, пішов в кімнату Калеба.

Коли я повернувся, то Аманда вже лежала у своєму ліжку. Я почув її тихі схлипи і моє серце стислося від болю. Дівчина плакала, заховавшись під ковдру. 

Спершу я розгубився, бо досі мені ще не доводилось заспокоювати дівчат, які плакали.

Я підійшов до її ліжка і сів на краєчок. 

- Крісе, я не можу спати. У мене перед очима досі стоять ті, у кого я сьогодні відібрала життя...- Тихенько схлипнувши, промовила Аманда.

- Амандо, ти не маєш себе звинувачувати. Варвари самі вирішили напасти на наші землі. Ти ж бачила, що вони зробити з прикордоними селами. Якби ми їх не спинили, то постраждало б значно більше людей...

- Я все це розумію і знаю, що вчинила правильно, але...- Дівчина не змогла договорити, тому що знову розплакалась.

Я чудово розумів і без слів те, що вона хотіла сказати, бо почував теж саме.

Я відкрив шухляду у своїй тумбочці і діставши звідти носову хустинку, віддав її Аманді.

- Дякую, Крісе... Вибач, що тобі довелось все це побачити...

- Все добре. Я теж був там  і зараз відчуваю теж саме. На полі бою я про це не задумувався, бо не було часу, а зараз...

- Можеш поплакати разом зі мною. Я нікому про це не розповім, - промовила Аманда, посміхаючись крізь сльози.

- Це вже ні. Я - не плаксиве дівчисько, тому буду страждати мовчки, як справжній чоловік, - відповів я, посміхнувшись.

Підсунувшись ближче, Аманда стукнула мене локтем у бік.

- Боляче...

- Будеш знати, як натякати на те, що я плаксиве дівчисько.

- Хочеш сказати, що ти - не дівчисько? - Здивовано поцікавився я.

- Я - може й дівчисько, але не плаксиве. Я плакала всього один раз.

- Ага. Один раз ти попалась на цьому, але хто-зна скільки раз ти рюмсала, заховавшись десь в куточку.

- Хочеш одержати на горіхи? - Войовничо поцікавилась мала.

- Ні, але якщо тобі дуже вже хочеться мене полупцювати, то я вже якось стерплю.

- Бовдур.

- Плакса.

- Паскуда білобриса. 

- Бідося зеленоока.

Я був радий, що Аманда трохи заспокоїлась і більше не лила сльози. Заради цього я і справді дозволив би їй себе відлупцювати.

- Дякую, Крістіане... Ти - хороший друг...

Другом для Аманди я точно не хотів би бути, бо  мріяв про щось значно більше, але, для початку, і так непогано.

 Добре, що вона почала мені довіряти і більше не сприймала, як цілковитого блазня, у якого лише різні дурниці в голові.

Побачивши, що моя сусідка по кімнаті вже заспокоїлась, я хотів встати і піти лягти у своє ліжко, але Аманда схопила мене за руку.

- Посидь зі мною, поки я не засну...

- Тобі страшно?

- Не те щоб страшно...

- Добре, вмовила. Я почекаю, поки ти  заснеш, але завтра ти приготуєш мені за це чай двічі.

- Домовились...

Аманда вмостилась зручніше і вкрилась ковдрою. Я дивився на неї і не розумів, як таке тендітне створіння може бути водночас таким сильним.

Тім розповів мені про те, як Аманда допомогла йому сьогодні на полі бою, коли він завагався.

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍