Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
–Як же. Легко сказати, маючи магію. – потираючи шию, сказала Олімпія. – Навіть ось вона володіє магією.– ткнувши пальцем на Аджаалу, сказала вона.– А куди я піду? Я марна. І ти знаєш це.
–Так, учися, як вона.– запропонувала Ельга.– Відьми вчаться ґрунтовно і в деталях тієї магії, якою володіють. Навчися і ти. Мої люди не винні в тому, що ти поки що не набула свого дару. І я не потерплю хамства у власному палаці. Не те, будеш місяць сама прислуговувати Карлу. Хочеш?
Хлопець із синім волоссям і блакитною шкірою, який збирав уламки келиха з підлоги, низько опустив голову і встав. Аджаалі здалося, що йому незручно чути чвари сімейства, особливо якщо сталися вони через невдоволення від його перебування зараз поруч з Олімпією.
–Великий вихователь.– закотила очі Олімпія, а потім перевела погляд на хлопця.– Вибач, Карле. Я не хотіла грубити.
Карл ніяково посміхнувся й опустив голову.
–Ну, так. Радше хотіла показати відьмі, де її місце. – розсміявся Пітер. – І сама з розгону в калюжу сіла. – він перевів погляд на Аджаалу. – Не ображайся, вона в нас снобка.
–Я це помітила.–відповіла відьма.
Пітер розреготався, Пайпер виглядала дуже схвильованою, переводячи погляд із відьми на доньку й назад. Олімпія роздратовано зітхнула і покинула кімнату. Ельга сіла на крісло, навпроти Пітера.
–Аджаало? – Пайпер схвильовано торкнулася її руки. – Розкажи мені про свою сім'ю? Своє дитинство... батьків.
Пітер обдарував дружину незадоволеним поглядом, Ельга насторожено втупилася на брата, він відповів на погляд, злегка піднявши брови.
–Ну... – почала Аджаала, намагаючись ігнорувати напруженість, що повисла в повітрі. – Я не пам'ятаю батьків. Бабуся приховувала моє походження і змусила всіх повірити в неправду. Тому, що правда була небезпечнішою для мене. Через усе це їй довелося і зовсім стерти мене з їхньої пам'яті.
–Мені дуже шкода, люба.– погладила її по руці Пайпер.
–А, яку правду вона приховувала? – поцікавився Пітер.
–Її дочка, Аделаїда, мала стосунки з магом, а такі союзи...
–Довгий час були суворо заборонені. – відповіла Ельга. – У Ґотліні не особливо, тільки запеклі поціновувачі чистокровних воліли вести полювання на напівкровок. А ось на Верхнесфері це прирівнювалося до порушення закону Ковена.
–А що в цьому такого? – здивувалася Пайпер.
–Коли кров мага з кров'ю відьми, сирени, німфи або смертного зливається воєдино, підсумок завжди непередбачуваний. Дитина може стати могутньою, а може і зовсім не володіти магією. У таких дітей можуть розвиватися обидві здібності, але залежно від середовища, де росте така дитина, якась із двох буде більше розвинена. – пояснила Ельга.
–Вибачте... – зітхнула відьма. – Розумію, запитання прозвучить неввічливо, але ж Олімпія – не ваша донька, чи не так?
Пайпер опустила очі.
–Вона була одна в лісі. Я теж знайда.–вона зустрілася очима з Ельгою.–Я не змогла залишити її саму. Ми виростили її, як рідну доньку. Потім народилися Кортні і Маврик.
–Тобто, вона моя сестра? – запитала Аджаала.
–Схожість вельми очевидна. – відповіла Ельга. – Навіть колір волосся і різні очі не допомагають позбутися цієї здогадки.
–Ви скажете їй? – поцікавилася відьма.
–Вона сама, напевно, здогадується. –потер потилицю Пітер. – Відтоді, як тебе зустріла, сама не своя.
–Вона не прийме цю правду. – хитала головою Аджаала. – Краще не говорити їй.
–А ти? – запитав Пітер.
Аджаала знизала плечима.
–Яка різниця? Наші батьки мертві. Бабуся про неї не знала, та і про мене більше не знає.
–А щодо Олімпії, що скажеш?
–Вона все одно ненавидить мене, та й привітністю особливою не відзначилася. Не думаю, що варто очікувати теплих сестринських стосунків.
–Можливо, ти й маєш рацію. Може, справді, не варто говорити.– сказав Пітер, дивлячись на дружину.
–Я не хочу втратити доньку. – в очах Пайпер застигли сльози. – Хочеш, щоб вона все життя ненавиділа нас за те, що ми не сказали правду?
–Правду? –вибухнув Пітер.– Ми виростили її, як рідну. Як можна ненавидіти нас за це?!
–Мамо? – Олімпія застигла в дверях із потухлим поглядом. – Я не... Не ваша донька?
Пітер заплющив очі, потерши перенісся. Ельга зітхнула.
–Ходімо, Аджаало. Вечеря вже готова.
–Ні. Олімпіє, ми любимо тебе, як свою доньку і любили завжди... –Пайпер осіклася.
–Але я не ваша донька. –вона сіла на крісло, опустивши плечі. –Так, ось, чому в мене немає дару.
Ельга провела дівчину до трапезної, відьма сіла за накритий стіл з безліччю страв і дивувалася щедрості клану. Втім, апетиту в неї зовсім не було, та ображати Ельгу і хладний народець, що старався нагодувати гостю, не хотілось. Скуштувавши потроху кожної страви, дівчина подякувала і намагалась допомогти хладному народцю віднести їжу на кухню, та вони запевнили, що впораються самостійно. Дівчина повільно рушила назад до вітальні, не певна, що варто повертатись доки батьки говорили з Олімпією про її походження. До неї доносились уривки бесіди, дівчина застигла, слухаючи.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер», після закриття браузера.