Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Ти – не маг.– відповів Пітер.

–Я – людина? – з надією запитала вона, уже знаючи відповідь на запитання.

–Ти – відьма.–сказала Пайпер, сльоза скотилася по її щоці.

–Ні... тільки не відьма.– закрила руками обличчя Олімпія. –Ось, чому я нічого не можу? Тому, що я відьма?

–Магії потрібно вчитися.–сказала Аджаала, повернувшись до кімнати.–Вибачте, що лізу. Ти можеш навчитися їй, як я.

–Та, ну? – розлючено глянувши на неї, сказала Олімпія. – І що запропонуєш? Сходити на Верхнесферу і навчатися там скільки, років десять?

–Чотирнадцять.

–Ще краще! – плеснула руками по колінах Олімпія.

–Інститут Верхнесфери навчить тебе краще за все інше.

–Я не вірю тобі, відьмо... –Олімпія підійшла до неї впритул. –Не смій навіть говорити зі мною!

–Як хочеш, але ти сама відьма, і доведеться тобі змиритися з цим.–фиркнула Аджаала, склавши руки на грудях.

–І що далі? – запитала Олімпія в батьків. – Мене вчитимуть варити в казані й відрощувати потворний ніс?

–У відьом немає потворних носів, мій такий самий, як і в тебе.– відповіла Аджаала.

–З цим я б посперечалася.–огризнулася Олімпія.

І все ж, вона не хотіла цього визнавати, але вони з Аджаалою були дуже схожі. За одним винятком, очі Олімпії були фіолетовими, а довге рівне волосся – платиново–білим, Аджаала ж мала темно–бордові очі й рівне волосся кольору воронового крила.

–І що мені робити? – запитала Олімпія. – А якщо я і, як відьма, марна?

–Аджаало, ти зможеш навчити її базових заклинань, щоб перевірити? – запитала Ельга.

–Е, ні. Ця мене вчити не буде.– розлючено заявила Олімпія.

–Чим вона тобі допекла? – запитав Пітер.

–За винятком того, що вона відьма?!

–І твоя сестра. –холодно заявила Ельга. – Приборкай свій гнів.

–Можливо.– відповіла Олімпія, гнівно глянувши на відьму.

–Що ж... це нескладно перевірити. Я можу створити зілля, яке допоможе з'ясувати відьма ти чи ні. – спокійно сказала Аджаала.

–Що тобі необхідно? – поцікавилася Ельга.

–Всього кілька інгредієнтів. За палацом же є ліс?

–Він сніговий.–відповів Пітер.

–Це неважливо. Мені потрібні стійкі рослини, які не бояться ні холоду, ні спеки. Я сходжу по них.

–І ви їй довіряєте? – запитала Олімпія. – Що, якщо вона шарлатанка?!

–Звідки стільки гніву до незнайомої тобі відьми? – не розуміла Ельга. – Чому ти так поводишся?

–Чому? Ви все життя говорите, що мені не можна дивитися на всіх зверхньо, живучи в палаці Верховного Клану. Але тільки зараз я зрозуміла чому. Тому, що я всього лише відьма. Тому, що не рідна вам.

–Ми вчили тебе ставитися до людей з повагою аж ніяк не тому. –повідомив Пітер.– Ми виховали тебе в нашій сім'ї, як нашу доньку, а в нашій сім'ї ніхто не дивиться на інших із презирством. Це правило ще за Абрахама було. Ми захищаємо Ґотлін, а не змушуємо його схилитися.

–Та, облиш. Ви, може й ні. А ти? – вона підійшла до Ельги впритул. – Ти постійно шпиняла мене, припиняла будь–які мої спроби встановити свої правила...

–Які правила? – роздратовано перебила її Ельга, її погляд потемнів.– Ти в моєму домі, Олімпіє. І справа тут аж ніяк не в спорідненості. Палац Верховного Клану я відстояла безліч разів, і більшість із них далеко не самотужки. Не так давно, родове гніздо Ґотлінів, яке будував ще Абрахам, було зруйноване до самого джерела. Ти застала цей час і пам'ятаєш, як усе було. Усі ми практично втратили сили. Цей палац, за своїм бажанням, допомагали будувати всі держави Ґотліна. Кожен зі світу по нитці збирав і вкладав, щоб цей замок існував. Щоб ти намагалася в ньому встановлювати якісь свої правила, тиснучи на титул, який потрібно заслужити, а не отримувати за народженням. Я не намагаюся керувати людьми. Я дякую їм за те, що кожен із них зробив. Я захищаю їх і благаю тільки про одне: щоб усі діти клану були якомога далі від війни. Щоб жодна держава війни більше не побачила, щоб наша родина не зазнала жодних втрат. Ти справді думаєш, що твої спроби вдавати з себе королеву цього замку я припиняла тільки у зв'язку з відсутністю кровної спорідненості? У нашої сім'ї багато друзів. І нас не пов'язує кров, нас утримує поруч спільна історія. Спільні втрати, спільні перемоги. Вони не сім'я тобі? Анабелль і Хелена? Ти не вважаєш їх родиною?

–Вважаю.– пробурмотіла вона.

–Тоді відколи ти, яка росла, як дочка своїх батьків, не є частиною нашої сім'ї? Якби це було так, тебе б віднесли до притулку. Але Пайпер не могла кинути дитину сиротою. А ти зараз не злитися маєш, а бути вдячна за дах над головою і беззаперечну любов, якою тебе оточили з самого дитинства. – вона підійшла до Олімпії впритул.– Захочеш побунтувати і піти, я тримати не стану. Я не твоя мати, але врахуй: якщо зречешся своєї сім'ї, шляху назад у тебе не стане. Я відріжу тобі доступ до всіх магічних держав.

Ельга розвернулася і зробила крок до сходів.

–Ельго...–почала Пайпер.