Читати книгу - "Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи"

щоб у нас були потреби й вимоги, від одного твердження Сократа про те, що кому нічого не потрібно, той живе добре, його переповнює відраза. — “Так”, — відповідає, — “за таких умов найщасливішими були б камені й трупи”»[369].

Урешті-решт навіть Сократ не здатен повністю управляти своїми еротичними потребами і його розриває між еротичними й філософськими бажаннями. Тому любовна інтрига з Алківіадом насправді була непідвладна Сократові. Хай там як, традиція стоїків вимагала уникати зв’язків випадкових і непередбачуваних, якими найчастіше й бувають зв’язки з матеріальним світом чи загалом усі стосунки та взаємини.

Платон досить холодно й відсторонено ставився і до пропозиції. Від роботи руками, продукування тхнуло чимось нечистим, тому нею могли займатися тільки нижчі класи чи, ще краще, раби. Ідеал крився в інтелектуальній і духовній контемпляції — у самопізнанні, де криється відповідь, ключ до правди, а отже, і до хорошого, щасливого життя.

Попит versus пропозиція: свобода й протиріччя

Ми сьогодні віримо, що більше в людини статків, то більше в неї свободи — для скількох речей вона є богом, стільки їх і слухаються її «з півслова», чи принаймні «з кнопочки», в ідеалі — дистанційно. А стоїки вважали точнісінько навпаки — що менше речей, від яких ми залежимо, то вільнішими ми почуваємося. Звідси бере початок заклик позбуватися всіх бажань (попиту) тіла.

Найвідоміший світовий приклад такого звільнення та позбування залежності — це Діоген, який мінімізував свої потреби та викидав усе, що йому було непотрібно, без чого він би міг обійтися — і так аж до останньої речі, кухля, якого він викинув, коли зрозумів, що може обходитися без нього й пити воду просто з рук. Тобто програма стоїків, до якої ми ще повернемося, досить таки зрозуміла: знизьмо свій попит на все матеріальне, і цим самим зможемо знизити й пропозицію, а отже — роботу. Кому потрібно небагато, той задовольняється малим і щасливий при цьому, йому не треба стільки гнути спину. Якщо існує дискрепанція між попитом і пропозицією (що, зрештою, і є природним стандартним станом людської психіки), тоді рецепт щасливого життя для стоїків полягає у зниженні попиту, а не в збільшенні пропозиції (тобто виробництва), що, своєю чергою, гедоністи вважали рецептом щасливого життя і проповідували його.

Ідеальне суспільство, політика та економіка

Платон та Аристотель багато в чому визначили межі простору для дискусій аж до наших днів. Це поширюється і на питання функціонування суспільства та дебати про те, на яких засадах людського співжиття воно будується. Для нас також цікавий факт, що й «Самуельсон у [своєму основоположному підручнику] “Економіка” відкрито ставив те ж саме питання, старе, як і сама дискусія між Платоном та Аристотелем: “У якому випадку допускається, щоб людина поводилася в суспільстві егоїстично, а коли все ж її поведінка повинна працювати на корисність загального суспільного добра?”»[370]

Для нашої теми ключовим питанням стає політико-економічне вчення Платона, навіть попри те, що й досі тривають суперечки щодо його інтерпретації і що платонівське політичне вчення назбирало багато різких критичних відгуків. Наприклад, Карл Поппер (і багато інших)[371] обвинувачує Платона в тому, що його «Політика» стала джерелом інспірації для всіх утопічних мислителів включно з комуністами[372]. «Платон і Маркс запропонували візію “апокаліптичної революції, яка радикально змінить увесь соціальний світ“»[373]. Маркс безпосередньо посилався на Платона, наприклад, у «Капіталі» можна знайти цілу низку таких посилань[374].

Людина в розумінні Аристотеля — це суспільна тварина (zoon politikon). Проте аж ніяк не для Платона. У розумінні Платона ми — справедливі (хороші) громадяни суспільства, тому що нам це вигідно — і причиною цьому є зовсім не наша натура, як пізніше стверджуватиме Аристотель. «...Обґрунтування стабільних соціальних мереж ховається в особистих раціональних інтересах окремих членів міста. За словами Платона, кожен індивід усвідомлює, що це в його ж власних інтересах — максимально розумно поводитися»[375].

Платон ділить ідеальне суспільство на три шари відповідно до трьох різних типів пріоритетів людей. Клас управлінців репрезентує розумність, клас військових уособлює відвагу, а клас ремісників представляє світ чуттів (його Платон вважає найнижчим). Панівному класу невідомі поняття приватного багатства, у них немає особистих інтересів чи своєї індивідуальності. Усе це випливає з Платонового негативного розуміння приватної власності — вищі класи не мали б взагалі перейматися такими (приземленими) справами, їм потрібно турбуватися про благо загалу. Панівна еліта не одружується і не виходить заміж. Питання ре-продукції вирішується майже лабораторним способом, а виховання дітей лягає на плечі спеціально для цього визначеної державної інституції. Елітний клас управлінців повинен займатися якомога чистішою філософією, проте в ще більш радикальному розумінні, аніж сягають сучасні уявлення освіченого правителя-філософа: ніяких турбот про земні справи та жодного піддавання власним почуттям, а лише мисленнєве дослідження світу. «“Політика” доводить, що найкраще життя — це життя, яким “управляє” розум, у якому розум споглядає, оцінює, сортує і встановлює можливі цілі»[376]. Правитель повинен повністю віддатися неупередженому пошуку ідей та «містичному спогляданню абсолютного»[377]. Словом, Платон «не наділяє жодною позитивною рисою»[378] ані бажання, ані потреби тіла людини. Аналогічно до відомого роману «1984» Джорджа Орвелла, такі поняття як власність, родина, людські почуття чи інші приземлені нестабільні цінності пасували лиш пролетарському класу.

Втім, схоже, що Аристотель, на відміну від Платона, не вважає реальним, щоб лідери-філософи не прагнули багатства. «За словами Аристотеля, пропозиція заборони приватної власності, яку сформулював Платон для класу охоронців, не враховує природної тяги людини до певних речей»[379]. У цій невідповідності ховається ще одна з принципових відмінностей між поглядами на світ Аристотеля й Платона. Для Платона засадничу роль відіграє схильність багатства корумпувати та його властивість відволікати людину від справді важливих речей, тобто від пізнання світу абстракцій. Аристотель радше наголошує на позитивній мотивації, яка випливає з бажання бути матеріально забезпеченим. «Тоді як роботи Аристотеля підтримували світськість, оптимізм, практичність, здоровий глузд, емпіризм і утилітарну позицію, праці Платона більше тяжіли до відступу, песимізму, радикалізму, одкровення та аскетизму»[380].

Платон, як громадянин освічених Афін, був великим прихильником Спарти, «тоталітарної» військової держави. Фізична робота, тобто зусилля, спрямовані лише на задоволення потреб людини, у філософії Платона повністю