Читати книгу - "Мертва кров"

зникла Марія Іллівна.

— Гаразд, я зателефоную Вікторії і скажу, щоб сиділа в тітки і не приїздила. А зараз я піду, панове, у мене ще багато справ, — і генерал Шеншин залишив Орлова з Аблаутовим у кімнаті з Аріадною.

Жінка була не на жарт перелякана і відразу заговорила.

— Я хочу вам сказати щось дуже важливе. Ви вже знаєте, Марія зникла.

— А чому вас це так лякає? Може, вона поїхала до родичів і там затрималася?

— Її вбили. І вбила, мабуть, її та сама жінка, яка вбила дружину і служницю генерала. Ні родичів, ні подруг вона не мала.

— А чому ви вирішили, що Марію Іллівну вбила саме та жінка, яка напала на сім’ю генерала Шеншина?

— Не знаю. Мені так здається. Адже більше ворогів вона не мала.

— А хіба та, що вбила дружину генерала, могла бути ворогом Марії Іллівни?

— Ні, звичайно, ні!

— Заспокойтеся, будь ласка, і згадайте, куди вона пішла вчора увечері.

— До церкви.

— І як часто вона ходила до церкви?

— Дуже рідко, лише у свята.

— Але ж учора не було ніякого свята. Хіба не так, Аріадно Миколаївно?

— Так, але вона сказала, що йде до церкви.

— І до якої ж?

— До церкви Іверської Богоматері.

— Це ж не найближча церква від вашого будинку. Вона що, мала якісь особливі причини йти саме туди?

— Я не знаю, я нічого не знаю, — Аріадна Миколаївна заплакала.

Орлов уважно подивився на ноги жінки. На ній було східне взуття на високих підборах без задників. Орлов підвівся і підійшов до вікна, а потім, повернувшись, оглянув кімнату.

Кімната була напівосвітлена. З неї двоє дверей вело до інших кімнат, вікна яких виходили на протилежну вулицю. А тим часом Аблаутов розмовляв з жінкою.

— Аріадно Миколаївно, давайте міркувати логічно. Я розумію, що ви схвильовані, але прошу вас — зосередьтеся. Ви висловили свої побоювання і припущення, що Марія Іллівна вбита і що її вбивцею могла стати жінка, яка, підозрюється у вбивстві дружини і служниці генерала Шеншина.

Грекиня кивнула головою.

— Цей ваш здогад міг з’явитися лише у тому випадку, якщо хтось з вас двох побачив убивцю і з якоюсь метою сповістив її про це.

— Ні, ні, я нікого не бачила. Я не знаю нікого у цьому місті, — і грекиня нервово простягла руку до фужера з червоним вином поряд зі східними солодощами і сушеними фініками, який стояв на низенькому стільчику.

— Ви не бачили, — рішучим і строгим голосом сказав Орлов, — але, можливо, Марія Іллівна бачила її.

— Ні, вона не могла бачити. Вона нікого не бачила.

Орлов помітив уважний погляд Аблаутова.

— Так, Богдане Івановичу, вони, сидячи у цій кімнаті у такому ж напівмороці, як зараз, підслухали і записали розмову біля дверей і у вітальні генерала Шеншина. Потім, почувши дивні звуки, вийшли до іншої кімнати і зрозуміли, що в сусідів відбувається щось незрозуміле, а може, навіть і страшне. Звичайно, не те, що вони побачили другого дня у квартирі генерала. Тож вони сиділи й обговорювали, чи варто Марії Іллівні виглядати у вікно…

— Коли це було? — в істериці запитала Аріадна Миколаївна.

Орлов відповів:

— Коли ви в червоному халаті сіли на дивані, скинувши з ніг ваші коші, а Марія Іллівна пішла у коридор, щоб через чорний хід вийти на вулицю і подивитися, хто вийде з парадного під’їзду. Я кажу правильно?

Смаглява грекиня почорніла з лиця — чи то від страху, чи то від сорому, — і промовила:

— Так!

— І кого ж вона побачила? — запитав Аблаутов.

— Я не знаю. Вона мені не сказала.

— Я знаю, — відповів Орлов.

— Ви знаєте?! Невже ви знаєте, кого саме вона побачила? — в очах Теодофілос засвітилася надія.

— Кого саме, я не можу сказати, але можна легко здогадатися. У Марії Іллівни, якщо вірити Аріадні Миколаївні, не було родичів і друзів у цьому місті. Єдина людина, яку вона добре знала, — це генерал Шеншин. Отже, людина, яку впізнала Марія Іллівна, була із середовища військовослужбовців. А оскільки вона знала військових здебільшого найвищого рангу, то можна з впевненістю сказати, що це була або знайома, або швидше за все родичка когось з генералітету.

— А з чого ви взяли, що вона впізнала вбивцю? — поцікавився Аблаутов.

— Дуже просто. Служниця пішла вчора на зустріч з нею, а перед зустріччю зателефонувала і натякнула, що дещо знає про вчорашню пригоду. Саме ця зустріч і стала для Марії Іллівни фатальною. Я сподіваюся, Аріадна Миколаївна підтвердить мої слова.

Грекиня вже не просто плакала, вона ридала.

— Я казала, казала, що не треба цього робити, але вона не послухала мене.

Аблаутов запитав:

— Вона назвала прізвище?

— Ні! Ні імені, ні прізвища…

— Слухайте, через вас ми маємо ще одну жертву. Наступний труп буде ваш. Я запитую: вона назвала прізвище?

— Ні! — жінка була в істериці.

— Заспокойтеся, будь ласка! І скажіть, вона при вас телефонувала?

— Так.

— Кому вона телефонувала?

— Я не знаю. Вона спілкувалася німецькою.

— І номера ви не запам’ятали?

— Ні, але вона телефонувала двічі.

— За тим самим номером?

— Ні. Другий номер їй дали там, куди вона телефонувала першого разу.

— Другого разу вона також спілкувалася німецькою?

— Ні, російською.

— І що вона сказала?

— Що хоче зустрітися і поговорити про вчорашнє вбивство в домі Шеншиних.

— І що далі?

— Їй призначили місце і час зустрічі.

— А звідки вона взяла номер, за яким телефонувала?

— Всі номери вона пам’ятала. Це — професійна звичка.

— А другий номер, який їй продиктували, вона записала?

— Ні.

— Гаразд, а як вона була одягнена, коли вийшла з квартири?

— По-зимовому. Сіре пальто з хутряним коміром.

— Яке хутро?

— Песець.

— А що — на голові?

— Така ж хутряна шапка з вуаллю.

— У неї була зброя?

— Так.

— Дамський пістолет. Малокаліберний. Взірця 1895 року. Німецький, — сказав Аблаутов.

— Так, а звідки ви знаєте?

— Ми знайшли цей пістолет. Тепер можна не сумніватися в тому, що служницю якщо не вбили, то принаймні оглушили біля церкви, а тіло забрали з собою. Вона, напевне, очікувала нападу, бо пістолет тримала в руках. Судячи з усього, напали на неї ззаду. Мда… Добре, Аріадно Миколаївно, ми вас зараз залишимо, але ви не бійтеся. Ваш будинок охороняється нашими людьми.

Коли чоловіки вийшли на вулицю, Орлов сказав:

— А знаєте, я підозрював їх спочатку у вбивстві.

— Я також, — відповів Аблаутов. — В усякому разі, за обома законами — за римським (кому це вигідно) і за французьким (шукайте жінку) — Аріадна Миколаївна на роль вбивці цілком підходила.

— І все ж деякі сумніви у