Читати книгу - "Буба : мертвий сезон"

і Буба мовчки погодилася із цією несправедливою оцінкою. — Весь світ запався… І ця подорож на Рив’єру… Я собі навіть нові купальники купила…

— Ти така гарна, що поїдеш із ким-небудь іншим, — палко мовила Буба.

— Але я хочу з ним! А це вже неможливо.

І сльози знову закапали на серветку.

— Може, усе владнається? — припустила Буба. — Він неодмінно ту іншу покине! Щойно довідається, що та вагітна й має родину, то обов’язково повернеться до тебе! — переконувала вона подружку так гаряче, що не помітила її здивованого погляду.

— Про що це ти, Бубо?

— Ну-у-у, про цю твою суперницю… мабуть, якась нова знайома, через яку Ксавер тебе покинув… — плутано пояснювала Буба і з переляку випила Йольчину воду.

— Немає жодної суперниці! — розгнівано заявила Йолька. — Ще така не вродилася! — пихато додала вона, хоча це ніяк не применшувало її нещастя.

— Чудово! — Бубина щира радість теж не зустріла Йольчиного схвалення.

— Нічого чудового немає! Ксавер… він… ну, як воно? Він мусить відповісти перед законом!

— Ти хочеш сказати… — не зрозуміла Буба.

— Сидітиме у в’язниці, — прошепотіла Йолька й почервоніла від сорому.

— Тим більше не варто плакати, — запевнила Буба. Їй було ніяково, що не може співчувати ані Йольці, ані Ксаверові. І ця звістка про відповідальність перед законом навіть її втішила, хоча вона нікому не бажала нічого поганого.

— Легко тобі говорити. Він мене так балував… — зітхнула Йолька.

— Але виявився непорядним. Що тобі із цих подарунків?

— Коли мене балував, то був порядним! Мені так принаймні здається…

— Якби був, то не потрапив би туди, де він зараз опинився, — підсумувала Буба. — А мені твій Ксавер анітрохи не подобався. Може, тобі це й неприємно, але довіри він не викликав.

— Ти помиляєшся щодо нього! — заперечила Йолька, але вже без колишнього ентузіазму. — Я тобі скажу, що він навіть тобою зацікавився. Просив, щоб я тобі запропонувала в нього роботу моделі. Пам’ятаєш, коли ти налетіла на наше авто. Я тобі раніше не казала, бо, розумієш…

— Звичайно, — Буба ледь посміхнулася.

— Я подумала, що він хоче взяти тебе на роботу, бо зараз у моді такі товсті моделі, а він завжди хоче йти в ногу із часом…

— У в’язниці теж ітиме, — запевнила Буба подружку. — А я вважаю, що ваша розлука піде тобі на користь, ти лише помолодшаєш…

— Ти так думаєш? — останній аргумент Йольці сподобався. Вона витягла маленьку пудреницю й зазирнула до люстерка. — Мабуть, ти маєш рацію, — невпевнено мовила дівчина. — Через нього в мене прищі й безсоння.

— Навіть цілий гурт Ксаверів не вартий таких страждань, — серйозно заявила Буба.

Йолька колишнім упевненим рухом поправила зачіску й припудрила носа. — А де моя вода? — запитала, зазирнувши в порожню склянку.

— Замовлю ще одну! — засміялася Буба. — Але з королівською піцою! Ділимо навпіл.

— Останнім часом я так схудла, що нехай уже! — Йолька потупилася, але потім підняла очі на Бубу. У них було ціле море вдячності.

* * *

— Тільки не кажіть, що вас немає вдома! — з домофона почувся голос Маньчака.

— Ми вдома! Удома! — відгукнувся дідусь, вибігаючи назустріч гостям.

Повернення Маньчаків означало, що вони пробачили старому візит до кураторки, а на додачу вирішили програти йому в бридж.

— Шикарно, — захопився дід, насилу знімаючи з пані Віолетти кумедну пелерину. — Дуже практичне це ваше покривало. І на людині гарно виглядає, і на дивані!

— Це накидка, а не покривало, — пояснила Маньчакова.

— От-от, я й кажу, що вона дуже практична… А пан Вальдек, наче святий Миколай! — зрадів старий, глянувши на фіолетове пальто з білими вилогами.

— Зараз такі в моді, — пан Вальдек старанно струшував сніг з рукавів.

— Це правда. Я сам бачив у нашому гіпермаркеті… не менше, як сорок таких Маньчаків із дзвониками. І неодмінно купіть собі білу бороду! Чудовий Миколайко… — дідусь аж нетямився від захвату.

— Кличте Бубу, бо в нас нині мало часу. Ми із дружиною йдемо на суші.

— Слід казати «по суші». Або «сушею». Треба говорити правильно.

— Ви якийсь відсталий, — задоволено зауважив Маньчак. — Навіть не знаєте, що прийнято їсти в дорогих ресторанах.

— Як це я не знаю? Якщо ви вже багато років обідаєте в нас, то певне, ми харчуємося однаково, — заперечив старий. — Бубо! Маньчаки чекають на твій віст!

День як день, — думала Буба, старанно складаючи карти за мастю. — Може, навіть кращий за інші через оту ялинку, яку хтось приніс і поставив біля дверей квартири. Зараз деревце занесли до передпокою, і воно заповнило помешкання святковим ароматом хвої.

— А як там із продовженням роду? — обережно запитав дідусь Генрик. — Дитинка буде на ці свята, якщо вже можна так висловитися, у ваших яслах?

Маньчак затято мовчав, а його дружина шукала відповідної карти.

— Бо саме час відповідний… — Дідусеві піки брали все, що опинялося на столі.

— Ми іншої думки, — буркнув пан Вальдек. — Зараз холодно. Діти часто хворіють.

— Цього року багато вірусів… — тихенько додала пані Віолетта.

— Ви будете чудовими батьками, — дідусь ляснув себе по стегні. — Дитинка ще в планах, а ви вже так переймаєтеся.

— Ми перенесли це всиновлення… на пізніше, — Маньчак неохоче докинув трефового короля.

— Як це перенесли? — дід здивовано глянув на гостей. — Можна перенести іспит на права, навіть партію в бридж, але ж не дитину!

— Ми не дитину перенесли, а термін, — розгнівалася пані Віолетта. — Усиновлення взимку віщує проблеми.

— Ви мене дивуєте, — дід справді спантеличився, бо загаявся й показав суперникам усі карти. — Дитина — це вам не саджанець, щоб його навесні висаджувати в грунт… — обурено почав він. — Крім того, я читав чудову книжку саме на цю тему… Вона називається «Лелеки прилітають узимку», там ідеться про такі зворушливі речі…

— Дайте мені спокій із цими лелеками! — пирхнув Маньчак. — Я вам не Буба, щоб слухати ваші казочки!

— Але я не це мав на увазі! — вигукнув дід Генрик.

— Якщо йдеться про увагу, то із цим у вас завжди проблеми, — підтримала чоловіка пані Віолетта. — А дитини ми зараз не передбачаємо й квит!

— Може, воно й на краще, — старий явно був знервований. Розстебнув комірець сорочки й важко дихав. — Купіть собі ведмедика. Він не підхопить нежитю й не матиме проносу. — Дід так відсапувався, що Буба перелякалася й побігла по таблетку.

— А звідки ви дізналися? — Маньчакова грайливо зазирнула панові Генрику в очі. — Хто вам сказав про ведмедя?

— Про якого ведмедя? — дід ошелешено дивився на подружжя.

— Ну, про того ведмедя з останнього показу мод! Вальдусик мені його придивився й тепер ми беремо кредит, щоб купити, бо він такий дорогий… — Маньчакова втупилася у власний пишний бюст.

— Двійка бубна, — почала Буба чергову партію,