Читати книгу - "Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма"

собі нові яхти частіше, ніж його дружина — нові сукні. Яхта, якою архікнязь зазвичай подорожував із родиною, називалася «Ватурус», і її сконструював — на спеціальне замовлення — відомий лондонський корабельний майстер Альфред Браун.

Того року, коли будівництво «Ватуруса» нарешті було завершено, ціла родина з нетерпінням чекала на прибуття нової яхти. Через це навіть перенесли на пізніше традиційний переїзд зі Живця до моря. Карл-Штефан вирушив до Шотландії, звідки вже «Ватурусом» мав приплисти до Гамбурга. Архікнязева родина спершу очікувала завершення роботи над новою яхтою у Відні, та очікування затягнулось аж до середини липня, в місті стало занадто спекотно, тож граф Чорінський, який завжди допомагав Марії-Терезії організовувати родинний побут, запропонував поїхати на північ Німеччини. Там точно прохолодніше, та й діти побачать нові місця. Як завжди, було споряджено спеціальний потяг, яким родина архікнязя вирушила з Відня до Дрездена, звідти — до Лейпцига, де затрималася лише на кілька днів, анонімно, без офіційних церемоній, і врешті — до Гамбурга, де всіх вітали вже врочисто й у п’ятьох святково прикрашених каретах відвезли до спеціально облаштованих апартаментів у розкішному готелі «Hamburger Hof». І хоча формально гості прибули інкогніто (під іменем віконтеси Сайбуш із дітьми), їх приймали з усіми належними архікнязевій родині почестями. А в готелі перебування цісарської родини стало справжньою сенсацією. Кожну трапезу гостей у ресторані супроводжував наплив зацікавлених американських туристів, котрі спеціально оселилися на той період у тому самому готелі. А на врочистий обід прибув навіть пруський принц Генрі, який запросив Марію-Терезію відвідати німецького імператора. Іноді трапези затягувалися надовго, бо й тут не сідали до столу, поки не збирались усі: Марія-Терезія, Рената, Мехтильда, Елеонора, Альбрехт, Вільгельм, Лео, вчителі, гувернантки, лікар, придворні дами та граф Чорінський — загалом п’ятнадцятеро. У Гамбурзі відпочивати було весело, вони плавали по Ельбі, знайомилися з містом і з його околицями. Й ось нарешті настав урочистий момент: спеціальним потягом (усе як завжди: червона доріжка на платформі вокзалу, натовп аристократів, дами, котрі кидають букети квітів принцесам під ноги) родина рушила до порту поблизу Гамбурга, де на них уже чекав готовий до відплиття, прикрашений квітами і прапорами «Ватурус».

У гавані було багато інших яхт із різних країн. Судна прибули, щоб узяти участь у щорічній регаті. Усі вони відсалютували, підняли прапори, залога врочисто вишикувалася на палубі, а коли родина архікнязя заходила на яхту, військовий оркестр заграв австрійський гімн. Потому на палубу почали підніматися різні високі гості. Першим прийшов пруський принц Генрі, давній друг і однодумець Карла-Штефана. Увечері принц Генрі відвідав яхту ще раз — цього разу з дружиною, сестрою російської імператриці. Обоє були приємно вражені тим, як усе тут обладнали.

Яхту обслуговувала команда з тридцяти п’яти моряків. На верхній палубі спорудили прикриті дахом місця для прогулянок під час дощової погоди, пасажирські каюти з окремими лазничками були на нижній палубі й могли прийняти одночасно понад двадцять гостей. Окрім того, на кораблі були ще дві великі кают-компанії, елегантна їдальня з оббитими темно-зеленою шкірою меблями та з дубовими панелями на стінах, бібліотека. Усі приміщення обставили вишуканими дизайнерськими меблями. На підлогах і на стінах кают були бордові килими та червоні вельветові подушки, всюди стояли зручні шезлонги і кушетки, покривала й портьєри пошили з вишуканого ситцю. Шафи з дзеркалами в повний зріст, у кожній каюті — туалетний столик, комод і рукомийник зі світлого дуба. Перебування на цій яхті було зручним і приємним, тут не випадало скаржитися на труднощі тривалих морських подорожей, про які так часто розповідають моряки.

На морі Карл-Штефан перетворювався з вічно неуважного та заклопотаного кількома справами водночас мрійника на суворого капітана й ретельно стежив за дотриманням жорстких правил, які він сам і склав.

Наприклад, було суворо заборонено заносити скрині з речами й інший багаж до кают чи на верхню палубу. Розпаковувати і спаковувати речі було дозволено лише на нижній палубі, під відкритим небом. Тому, коли падав дощ, ця процедура перетворювалася на справжні тортури. А за доброї погоди це виглядало радше комічно: кілька покоївок одночасно бігали туди-сюди, розносили подушки, одяг, рушники й інші речі до численних кают, плутали, де чия скриня та де чия каюта. Завершити пакування і розпаковування ніколи не вдавалося вчасно, тож, коли в розпал біганини лунав гонг на обід, ситуація ставала геть нервовою, бо ніхто не міг переодягнутися до обіду, а така непереодягнутість теж суперечила правилам…

Правило номер два: всі пасажири були зобов’язані носити лише білий одяг, а підошви взуття мали бути ідеально чисті й не залишати слідів на ретельно вимитій палубі.

Певного дня архіхнязь запровадив іще одне правило, яке спричинило особливі незручності придворним дамам. Користуватися корабельними сходами відтепер було дозволено тільки членам родини архікнязя, а всі решта мали послуговуватися мотузяною драбиною. Карл-Штефан особисто стояв біля драбини, аж поки всі пасажири спускалися на землю, а потому — поки поверталися на яхту після зупинок. Це правило викликало справжню паніку та численні нарікання і належало до тих, які найчастіше намагалися порушити. Щойно архіхнязь відлучався кудись із палуби чи з яхти, як усі швиденько збігали на суходіл корабельними сходами, а капітан не звертав на це уваги. Згодом і сам архікнязь погодився, що це обмеження не надто доречне, особливо після того, як одна з фрейлін архікнягнні зірвалася з мотузяної драбини і мало не потонула під час припливу.

Суворі правила стосувались і розпорядку харчування. Якось Карл-Штефан вирішив, що обіднє чаювання — це зайва трапеза, яка лише додає непотрібної роботи обслузі,◦— й відтоді ціла родина змушена була обходитися без їжі від дванадцятої, коли подавали обід, до сьомої, коли зазвичай вечеряли. Найбільше потерпали від цього нововведення діти, для котрих чай із тістечками був улюбленим столуванням. Діти постійно скаржилися, що вони голодні, й після численних дискусій між Марією-Терезією та Карлом-Штефаном дітям таки дозволили з’їдати о четвертій пополудні по одному апельсину.

Ще одним правилом, якого слід було дотримуватися, стала заборона відчиняти ілюмінатори в каютах під час руху яхти. Іноді, коли яхта пливла без зупинок кілька