Читати книгу - "Грішниці. Сфінкс"

— Коли ти віддячиш мені за послугу, яку я зробив тобі сьогодні вранці? — спитав він, заглядаючи їй в очі.

Вона злякано відсахнулась і почервоніла.

— О ні! Ради бога! Ви мене врятували, і я дуже вдячна, ладна цілувати вам ноги. А ви таке кажете… У вас тут дружина й дочка. Я не можу, не хочу… — Помітивши, що він дедалі збуджується, вдала полохливу й пробелькотала: — Відчепіться, прошу! Онде, здається, тато йде…

Рохеліо послухався і з другого дня обрав іншу тактику: коли виходив з дому чи повертався, то неодмінно зупинявся на хвилинку побалакати з дівчиною і в такий спосіб швидко втерся до неї в довіру. Легко випитав усі її таємниці. Першим коханцем Обдулії був молодий ремісник, який працював у батьковій майстерні і харчувався в їхньому домі. Вони з ним заручилися, писали одне одному листи, і якось увечері, коли тесля кудись пішов, сталось її гріхопадіння. Потім хлопець, наляканий тим, що накоїв, утік не попрощавшись, і ніхто й досі не знав, де він подівся. Одначе генерал Барроте, якого переконали в тому, що вона незаймана дівчина, вважав, ніби саме він позбавив її невинності. Стара звідниця, котра дружила з її матір'ю, наперед сторгувавшись з генералом, привела дівчину до нього, і мати нічого навіть не запідозрила. Та стара відьма добряче на цьому заробила: генерал, напевне, дав чимало грошей, з яких дівчині перепало всього п'ять золотих монеток. Та, власне, й ті гроші були їй ні до чого — адже вона не могла їх вільно потратити. Звичайно, їй подобалося гуляще життя, і якби вона мала волю, то, не криючись від людей, цілковито віддалась би розвагам. Тішилась тим, що всі вважають її доброчесною дівчиною і в домі не говорять при ній про стидкі речі. Вона була наївна й цинічна — справжнє породження дочасної зрілості. Знала про зв'язок Рохеліо з Кармелою, як і про все інше, що діялось у веселих домах столиці. Рохеліо відчув, що може показатися в очах дівчини справжнім героєм цього світу. Він наполегливо домагався свого, і вона скоро перестала опиратись. Залишалось тільки чекати слушної нагоди, щоб вона могла відлучитись із дому. А тим часом Рохеліо любенько воркував з нею під віконцем, хоч поруч сиділи в хаті дружина та дочка. Не боявся він і теслі, який приязно вітався з ним, гадаючи, що дочка нічого не втратить од розмови з добрим сеньйором. Коло Обдулії завжди крутилися рахітичні й сопливі менші братики, і, щоб їх угамувати, вона часом брала від Рохеліо солодощі й віддавала їм, а тоді, похитуючи стегнами, поважно верталася до вікна. Мати дівчини завжди пробувала в своїй кімнаті або на кухні і зовсім не цікавилась тим, що робиться навколо.

— Ти танцюєш? — спитала якось увечері Обдудія нового друга.

— Звичайно. Люблю танці до нестями.

— А підеш на гулянку до мулатки Фелісії?

— На Факторію? Може, й піду. А ти?

— О, як би я хотіла! Я б збожеволіла від радості! Але не можу. Мені невигідно, щоб люди знали все, що я роблю, — сказала вона, закопиливши губу, як стримана і розсудлива сеньйорита. Але одразу ж додала: — Якби я була вільна, то робила б усе, що мені заманеться…

В ті дні Рохеліо зовсім забув про Кармелу. Тепер він навіть обідав удома — адже у вечірніх сутінках найзручніше було розмовляти з Обдулією. Флорінда й Ліліна і не здогадувались, що за два кроки від них точиться любовна інтрига. Раділи, що Рохеліо став привітніший і здебільшого сидів дома, і не дошукувались причини тому. А він думав тільки про теслярочку, дивуючись, що стільки часу жив поруч і не відчув раніш потягу до неї. До Тереси навідувався тільки для того, щоб не дати їй здійснити свій намір щодо роботи в урядовій установі,— тут він був невблаганний. Ні! Якщо настане руйнація, вони всі разом загинуть під уламками. Йому припала до душі ця фраза, і він часто повторював її про себе. Але поки руйнація ще не надійшла і уламки не завалили його, він міг трохи розважитись із дівчиною, яку собі вподобав…

Так минуло два тижні. Нарешті одного ранку, коли Обдулія вийшла з малим братиком виконати якесь доручення матері, Рохеліо здобув те, чого домагався. Але ця перемога не справдила його сподівань. Дівчина була холодна, розбещена і бруднувата. Мабуть, клопоталася тільки обличчям та зачіскою і зовсім не милась. «Постілка для стариганів!» — гірко думав він, неспокійно дослухаючись, як за дверима репетує вередливий хлопчисько, кличучи сестру й кусаючи руки звідниці, яка його тримала.

Після цього розчарування Рохеліо повернувся до Авіадори й поринув у шалений вир кохання, що, на час пригаснувши, спалахнуло в ньому з новою силою.

Вулиця Факторія, що починається від кам'яної стіни колишнього арсеналу, лежить у мальовничому куточку старої Гавани, на якому зовсім не позначився новочасний поступ. Нерівна, погано освітлена вечорами й майже завжди безлюдна вулиця одним рядом низьких сонних будиночків із зачиненими віконницями вклинилась у передмістя бідняків та кустарів-ремісників. Мешканці цієї вулиці не полюбляють показуватися на люди, й тому важко здогадатись, чим вони займаються; отож тут зручно приховувати те, про що не годиться знати надміру цікавому загалу.

Уже тридцять років мешкала тут мулатка Фелісія, в старому, під зчорнілою від часу черепицею, будинку з товстими глиняними стінами. Вона жила разом з батьками та численними родичами, включаючи дітей, дідів та бабусь, про яких не знала навіть, з чого вони існують. Кілька разів на рік Фелісія влаштовувала гулянки, на які збиралися веселі люди, що вельми шанували її. Правда, лихі язики плескали, що вона має з тих гулянок чималий зиск, але Фелісія анітрохи на них не зважала. Була огрядна й поважна, з величезними грудьми, що спадали мало не на живіт, але завжди жвава та привітна до гостей, яких приймала в темній, простій, немов у служниці, сукні. Блудниці ставились до неї як до рідної матері, а чоловіки теж не зичили їй зла, бо вона