Читати книгу - "25 професій Маші Філіпенко"

— Так. І ще настійливіш.

— В такому разі йди до Олександри Семенівни на місце мешкання об'єкта і пробудь у неї цілий день. Житимеш, як Альоша, від «Піонерської зірниці» до «Вечірньої казки». Таким чином ти зможеш з'ясувати, де найзручніше було його викрасти.

Валера Готовкін, поки відбувалась ця розмова, пильно оглядав службове приміщення. То був напівкабінет, напівсклад. У кутку стояв сейф, зачинений на всі замки. Там, напевно, зберігали зброю… На полицях лежали сяючі новенькі мегафони-гучномовці, на підлозі стояли заборонні знаки, лежали віники і мітелки. А на підвіконні були складені радіопереговорні прилади.

Валера негайно схопив такі прилади і почав їх налаштовувати на розмову. Він совав важільця на обох апаратах у різні сторони і спостерігав, що вийде.

Спочатку апарати мовчали. Потім в одному щось клацнуло і промовили:

— Ви слухаєте «Голос Америки» із Вашінгтона. Передаємо інтерв'ю з президентом Рейганом.

Валера перелякався і крутонув ручку в інший бік. Там сказали:

— Ви слухаєте «Маяк». Передаємо новини. Президент Рейган дав інтерв'ю…

Далі почулися голоси всіх московських таксистів:

— Водії машин у районі Покровсько-Стрєшнього! Прохання під'їхати до ресторану «Мисливський будиночок». Там роз'їзд весілля.

— Машини, що прямують. до «Сокола» чи в аеропорт Домодєдово, заберіть пасажирів із таксі сорок чотири — двадцять. Вони спізнюються на літак.

Потім пролунав насторожений голос чоловіка-водія:

— Галочко! Галочко! На перехресті біля Білоруського та годинникового заводу стоїть міліцейська патрульна машина. Штрафують за перевищення швидкості. Вживи заходів! Попередь усіх наших!

— Вживаю заходів! Усім-усім машинам, що рухаються в районі Білоруського вокзалу! Біля годинникового заводу причаїлась міліцейська машина з радаром. Будьте обережні. Не перевищуйте швидкості в цьому місці.

Валера далі покрутив ручку, і почулися голоси міліції:

— Алло! Сто тридцятий говорить. Ви на Маяковці, у ваш бік їде машина марки «Жигулі» з перевищенням швидкості. Номер О МОЦ шістдесят чотири — двадцять чотири. Затримайте і перевірте документи.

— Алло! Затримали і перевірили. То журналіст Щекочихін… з «Литературки». Поспішає на зустріч, на лекцію в робітничий клуб. Лекція безплатна… Ми його відпустили.

Нарешті Валері вдалося настроїти ці два апарати на взаємну роботу. Вони ловили тільки один одного. І по них можна було розмовляти, як по телефону.

Один апарат лишили у службовій кімнаті, де сиділа Маша Філіпенко, а другий вручили Дімі Олейникову. І він попрямував з ним до Олександри Семенівни перебути день, як перебував його викрадений хлопчик з індонезійським по батькові Альоша Воджаєвич.

Через деякий час із Машиного апарата почулося:

— Алло! Алло! Я — Діма. Вірніше я — Чайка! Прибув на місце проживання об’єкта. Громадянка Олександра Семенівна наполягає на вкладанні у дошкільне ліжко. Виконувати вкладання?

— Алло! Алло Я — Маша. Вірніше, я — Майка. Тобто Чайка. Ні, ні… просто Сокіл. Я Сокіл. Виконуйте вкладання. Добраніч!

— Стій! Стій! — закричав Валера Готовкін, підскочивши до переговорника. — Я — заступник Сокола. Я — Сокольник. Тобто Соколик. Поклич до апарата бабусю.

— Бабусю, бабусю, вас Сокольник до апарата просить.

— Я — бабуся. Я — бабуся. Я — Буревісник. Я біля апарата.

— Чи були якісь записки і листи за цей час?

— Зараз подивлюсь у поштовій скриньці.

Усі діти в службовій міліцейській кімнаті чекали. Нарешті почулось:

— Я — бабуся… Я — бабуся. Тобто я не бабуся, я — Буревісник… Є записка.

— Прочитайте, — закричав Соколик. Він же Валера Готовкін.

— «Пакладіть… плитку…» Алло! Алло! Ця записка написана по-англійськи!

— Що я казав! — вигукнув за спиною у Буревісника Чайка-Олейников. — Записка написана іноземною мовою. Отже, його викрала вояччина.

— Струнко! — скомандував йому по радіо Готовкін. — У ліжко кроком руш! Роби вкладання. А за листом ми зараз пришлемо співробітника.

Співробітником була Надійна Абдурахманова. Вона негайно пішла по записку. І невдовзі повернулась з нею.

— Там його спати запхнули. Тобто її.

— Кого її?

— Чайку нашу, Олейникова. Вранці бабуся його розбудить і поведе по всіх місцях, по яких Альоша ходив украдений.

— А що Олейников?

— Він горланить: «Я цю вояччину і шпигунщину викрию!»

А Олександра Семенівна радіє. Вона каже: «Дійте, діти. Я з вами разом навчу міліцію працювати». І ще вона каже, що Альошу викрали не одного.

— Як не одного? — вигукнула Маша Філіпенко. — А з ким ще?

— З шубою і рюкзаком! — відповіла Надійна. — І з шапкою зимовою. Осі» фотокартка Альоші, а ось шматочок шуби для латок.

— Навіщо ж шуба? — замислився Готовкін.

— На північ повезуть! — вирішив Діма Аксьонов.

— Або сліди заплутують, — припустила Олена Циганова.

— Діти! — сказала Маша Філіпенко. — Уже пізно. Пора по домівках. Завтра поведемо розшук кількома шляхами.

— Я особисто завтра на Північний вокзал, — сказав Аксьонов. — Усіх провідників опитуватиму. Фотокартку показуватиму: чи не бачив хто такого хлопчика з індонезійським ухилом. Чи не повезли його на Північ?

— Я особисто завтра у парк, — сказав Готовкін. — Де собака його загубив. Також з фотокарткою пройдусь, із садівниками поговорю.

— Я особисто буду тут, — сказала Маша. — Цю записку з англійської перекладатиму. І по телефону відповідати. А ви усі мені дзвоніть. А тепер по домівках! Усі як один!

Олена Циганова сказала:

— Усі додому піти не можуть. Діма Олейников у ліжку спочиває. Він вкладання виконав.

Вони увімкнули передавач і послухали. Із передавача лунав спів Олександри Семенівни: