Читати книгу - "Розфарбований птах, Єжи Косінскі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Усі німі, яких я колись бачив, вишикувалися перед моїми очима. Їх було небагато, а їхня неспроможність розмовляти робила всіх дуже подібними. Неоковирне смикання облич намагалося замінити собою нестачу звуків їхніх голосів, а нестямні рухи кінцівок описували невимовлені слова. Інші люди завжди дивилися на німих підозріло; вони здавалися їм дивними створіннями, що тремтять, кривляться і щедро пускають на підборіддя слину.
У втрати голосу мусила бути якась причина. Якась вища сила, з якою мені поки що не вдалося поспілкуватися, керувала моєю долею. Я засумнівався, що це міг бути Бог чи хтось із його святих. Зважаючи на те, скільки я заробив своїми молитвами, моє блаженство мало тривати вічно; у Господа не було причин так жорстоко мене карати. Напевно, я розгнівав якісь інші сили, в чиї тенета потрапляють ті, що з якихось причин відвернулися від Бога.
Віддаляючись від костьолу, я заглиблювався в лісові хащі. Із чорної землі, якої ніколи не торкалося сонцеве проміння, стирчали пні давно зрубаних дерев. Ці каліки не могли прикрити свої хирляві спотворені тіла. Вони стояли самотньо й відокремлено. Погорбленим приземкуватим калікам бракувало сили, щоб дотягнутися до повітря та сонця. Ніщо не могло змінити їхнього життя; соки більше ніколи не потечуть гілками до листя. Великі дупла біля коріння були приречені довіку сліпо витріщатися незрячими зіницями на гойдання верхівок своїх живих побратимів. Їх ніколи не зламає й не вирве з землі вітер; ці поламані жертви вологості та розпаду повільно зогниють на лісовому дні.
12
Коли сільські хлопчаки, що влаштували на мене в лісі засідку, нарешті мене впіймали, я боявся чогось жахливого. Натомість вони відвели мене до сільського старости. Той переконався, що я не маю на тілі болячок і виразок та вмію хреститися. Потім, після кількох невдалих спроб оселити мене в когось із селян, чоловік віддав мене фермерові на ім’я Макар.
Макар жив на віддаленому від решти поселення хуторі з донькою та сином. Схоже було, що дружина його померла давним-давно. Його самого в селі знали погано. Чоловік оселився тут кілька років тому, тож до нього ставилися як до чужака. Пліткували, що Макар уникає людей тому, що грішить із хлопцем та дівчиною, яких називає своїми дітьми. Він був опецькуватий і кремезний чоловік із товстою шиєю. Підозрював, що я лише прикидаюся німим, аби не видати себе циганською говіркою. Іноді вночі чоловік забігав на крихітне горище, де я спав, і намагався налякати мене, щоб я закричав. Я прокидався і тремтів із роззявленим ротом, як голодне курча, але з горла не вилітало жодного звуку. Макар уважно роздивлявся мене та здавався засмученим. Перевіривши мене кілька разів, він урешті-решт покинув свої спроби.
Його синові Антону було двадцять. Це був рудий хлопчина з блідими очима без вій. У селі його цуралися так само, як батька. Коли до нього хтось звертався, Антон байдуже глипав на базіку й мовчки відвертався. Люди прозвали його Тетерею, тому що цей птах теж звик розмовляти лише сам із собою й ніколи не відгукувався на інші голоси.
А ще на хуторі була донька Евка, на рік молодша за Тетерю. Це була висока й худорлява білявка з грудьми, схожими на недостиглі грушки, й такими вузькими стегнами, що могла легко прослизнути між паліччям у паркані. Евка теж ніколи не навідувалася до села. Коли Макар із Тетерею вирушали продавати кроликів та кролячі шкурки в сусідні села, вона залишалася вдома сама. Часом до неї навідувалася місцева знахарка Анулка.
Селяни Евку не любили. Казали, що в неї лихе око. Сміялися через зоб, що почав спотворювати її шию, та хрипкий голос. Пліткували, наче Макар тримає лише кроликів і кіз, бо в корів при ній пропадає молоко.
Я часто чув, як селяни бурмотіли, що дивакувату Макарову сім’ю слід вигнати із села, а його хату спалити. Втім Макар на такі погрози не зважав. Він завжди носив у рукаві довгого ножа, якого кидав так точно, що якось із п’яти кроків пришпилив до стіни таргана. А Тетеря носив у кишені ручну гранату. Він знайшов її в мертвого партизана і погрожував нею всім членам родини того, хто набридав його батькові та сестрі.
На задньому дворі Макар тримав дресованого вовкодава Дітка. У шопках, збудованих на подвір’ї, рядками стояли кролячі клітки, розділені дротяними стінками. Кролики перенюхувалися й спілкувалися, а Макар охоплював їх усіх одним поглядом.
Він був справжній знавець кролів. У клітках жило чимало розкішних тварин, занадто дорогих навіть для найзаможніших селян. На фермі було чотири кози й один цап. Тетеря доглядав за ними, доїв, відводив на пасовисько, а часом зачинявся з ними у стайні. Коли Макар повертався додому, гарно заробивши, вони з сином напивалися та йшли до кіз разом. Евка злостиво натякала, що вони там розважаються. У такі дні Дітка прив’язували до дверей, щоб ніхто не зайшов усередину.
Евка не любила батька та брата. Іноді вона не виходила з хати кілька днів поспіль, боячись, що Макар із Тетерею змусять її стирчати аж до ночі у стайні з козами.
Їй подобалося, щоб я крутився десь неподалік, поки вона готувала. Я допомагав чистити овочі, приносив дрова і вибирав із грубки попіл.
Іноді дівчина просила мене сісти біля її ніг і цілувати їх. Я припадав до її худих литок і починав укривати повільними поцілунками щиколотки, спершу легенько торкаючись губами й ніжно гладячи тугі м’язи, лагідно цілував ямку під колінцем, підіймаючись угору гладкими білими стегнами. Повільно підіймав спідничку. Легенько ляпаючи мене по спині, дівчина підганяла мене, і я поспішав вище, цілуючи та злегка покусуючи її ніжну плоть. Коли я діставався до теплого горбика, Евчине тіло починало судомно смикатися. Вона шалено впивалася пальцями мені у волосся, гладила шию, щипала за вуха, дедалі більше захекуючись. Потім дівчина сильно притискала моє обличчя до себе і після секундного екстазу знеможено відкидалася на лаві.
Те, що відбувалося далі, мені теж подобалося. Сидячи на лавиці й затиснувши мене між розкинутих ніг, Евка обіймала й пестила мене, цілувала мене в шию та обличчя. Її сухе, легке, мов пір’їнка, волосся падало мені на лице, коли я зазирав дівчині в очі й бачив, як рум’янець розливався із щік на шию та плечі. Мої руки та рот знову оживали. Евка починала дрижати й глибоко дихати, вуста робилися холодними, а тремкі руки притискали мене щільніше до тіла.
Почувши, що йдуть чоловіки, дівчина кидалася
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розфарбований птах, Єжи Косінскі», після закриття браузера.