Читати книгу - "Омана, Яна Янко"

Розділ 11. Кінець омани

Декілька років пройшло, 
Новий розділ серця мого. 

Нарешті кінець омани прийшов, 
І разом ми замкнули його. 

 

***

 

  Після того як Вільям повернувся додому, в будинок, де він жив з батьком, життя його докорінно змінилося. Юнак вирішив зосередити всю свою увагу на навчанні. Не подумайте, що він повністю відвернувся від веселощів і радощів життя. Він просто став трохи серйознішим, особливо після новин про його батька, які швидко рознеслися університетом. 
  Кожен студент та викладач знав цю історію. До Вільяма підходили люди, щоб дізнатися більше про ситуацію або висловити підтримку. Однак більшість намагалася не звертати на нього увагу, а деякі навіть не шкодували образливих слів. Хлопець намагався ігнорувати ці коментарі, але це було надзвичайно важко. 
  Після важкого дня в університеті, коли здавалося, що він більше не може тримати свої емоції під контролем, Вільям повертався додому. Зайшовши до своєї кімнати, він часто кидався на ліжко і плакав у подушку, не маючи сил більше стримувати свої почуття. 
  Попри всі труднощі, Вільям вирішив не здаватися. Він знав, що батько хотів би, щоб він продовжував навчатися і досяг успіху в житті. Ця думка надавала йому сили підійматися зранку і йти на заняття, навіть коли все здавалося безнадійним. 
  Тому Вільям був надзвичайно вдячний за те, що в його житті були Стівен та Емелі, його найкращі та, по суті, єдині справжні друзі. Їхня дружба почалася ще на першому курсі, коли вони випадково опинилися в одній групі на лабораторній роботі. З того часу вони стали нерозлучними та провели разом роки, сповнених сміху, сліз і незліченних пригод. 
  Стівен був тією людиною, яка завжди могла розрядити жартом, навіть у найважчі моменти. Його легка і весела натура допомагала Вільяму не впадати у відчай. Він був високим блондином з блакитними очима, завжди одягнений в спортивки та футболки, а коли було холодно — яскраві худі. Емелі, навпаки, була серйознішою і відповідальною. Вона завжди слухала і давала мудрі поради, які допомагали Вільяму розібратися зі своїми проблемами. Вона була низькою дівчиною з рудим волоссям та зеленими очима, завжди одягалась стильно. Справжня вогняна бестія. 
  Вони були тією надійною опорою, на яку Вільям завжди міг покластися. Тому, коли він повернувся з поїздки, він не міг не поділитися з ними своїми враженнями. Їхня реакція була змішаною. Спочатку вони були надзвичайно раді за нього, коли дізналися, що він зустрів свою споріднену душу. Але коли він розповів їм усю історію, їхня радість змінилася на обурення. Стівен стискав кулаки від гніву, а Емелі, здавалося, не могла знайти слів. 

– Якщо чесно, я шокована, цей Аян — справжній покидьок, – сказала Емелі, широко розплющивши очі й дивлячись прямо на Вільяма. 
  Вони сиділи на зручному дивані у вітальні Вільяма, оточені теплим світлом настільних ламп. Кожен з них тримав чашку чаю, на кавовому столику поруч стояли солодощі, а на фоні тихо грала музика. Атмосфера була спокійною, хоча напруга в повітрі відчувалася через обговорення останніх подій. 
– Я б хотів, щоб це було просто сном. Але потім я дивлюсь на своє плече і розумію, що це правда, – сумно промовив хлопець, м'яко торкаючись шраму, який залишився після останньої зустрічі з Аяном. 
  Стівен, який досі був трохи напруженим, сидів поруч і уважно слухав, час від часу кидаючи погляд на Емелі. Його кулаки стискалися, коли він згадував, як хотів знайти Аяна і покарати його за те, що він зробив. 
– Ця історія виглядає як поганий сюжет для дешевого фільму, написаний п'яним сценаристом. І що ти будеш робити далі? – поцікавився Стівен, нарешті трохи заспокоївшись. 
  Вільям важко зітхнув і спробував посміхнутися, хоча це вийшло невпевнено. 
– Навіть не знаю, просто жити далі, напевно, – відповів він, зустрічаючи погляди своїх друзів. 
– Це зрозуміло. Але що, якщо Аян повернеться? – спитала Емелі, її голос був сповнений тривоги. 
  Вільям замислився на мить, потім відвів погляд убік. 
– Я не думав про це. Сподіваюсь, він дотримається своєї обіцянки та дасть мені спокій, – сказав він тихо. 
  Запанувала тиша. Друзі дивилися один на одного, не знаючи, що сказати. Тоді Стівен, несподівано для всіх, обійняв Вільяма та Емелі, міцно притискаючи їх до себе. 
– Якщо він така наволоч, що не зможе виконати обіцяне, то він познайомиться з моїми молодшими сестрами, які почнуть клювати його як кури, а вони можуть – сказав Стівен, намагаючись розвеселити друзів. 
  Усі вибухнули сміхом від цього порівняння, і напруга в повітрі трохи розсіялася. Вільям відчув, як тепло і підтримка друзів наповнюють його серце. 

  І так минуло чотири роки. 
  Дні Вільяма були наповнені рутинними заняттями: навчання, зустрічі з друзями, повернення додому, і знову самотність. Кожен рік повторювався, як зациклений фільм, і здавалось, що нічого не змінювалося. Хлопець занурився у навчання, намагаючись знайти розраду в книгах та лекціях, але відчуття пустоти не полишало його. 
  Найгірше було те, що думки про Аяна не давали йому спокою. Спогади про їхню зустріч і події, що відбулися після цього, регулярно навідувались, як непрохані гості. Інколи ці спогади викликали у Вільяма сум, затьмарюючи його настрій на кілька днів. Він згадував біль і зраду, яку пережив, і це знову й знову роздирало його серце. 
  Але були й інші моменти. Спогади про щасливі миті з Аяном приносили йому короткі моменти радості. Він згадував їхні розмови, спільні прогулянки, як Аян сміявся з його жартів і як вони разом мріяли про майбутнє. Ці моменти змушували Вільяма усміхатися, але водночас робили його ще більш самотнім. 
  Він не розумів, що гірше: ті миті, коли сум огортав його і здавалось, що світ втрачає всі кольори, чи ті рідкісні хвилини щастя, що потім приносили ще більший біль через усвідомлення втрати. Юнак відчував себе розірваним між цими двома крайностями, не знаючи, як знайти баланс. 
  Звісно, Вільям знав, що забути людину, яку кохаєш, складно. Але ще важче, коли розумієш, що вона твоя споріднена душа. Спогади про Аяна викликали різні емоції: від нестримного щастя до глибокого суму. Інколи він згадував ті теплі обійми, запах його тіла, насолоду, яку отримав тієї незабутньої ночі. Відчуття, які залишилися після цього, були настільки сильними, що кожна спроба забути їх здавалася марною. Один раз відчувши справжню близькість, він прагнув її знову й знову, як залежний, що ніяк не міг втамувати спрагу. 
  Однак Вільям не хотів близькості з кимось іншим, окрім Аяна. Це було для нього неможливо, наче зрада самому собі та своїм почуттям. До зустрічі з спорідненою душею, люди можуть експериментувати та бути з іншими людьми, але після зустрічі все зміниться. Інші люди стають другорядними, непотрібними, наче тіні, які ніколи не зможуть замінити справжнє світло. 
  Він часто ловив себе на думці, що намагається знову й знову пережити ті моменти у своїй уяві, але це тільки робило його ще більш самотнім. Вільям відчував, що його серце належить Аяну, і навіть час не міг стерти цього почуття. Він знав, що справжня любов не зникає безслідно, і тому намагався берегти ці спогади, навіть якщо вони приносили біль. 
  З кожним днем він все більше усвідомлював, що справжня споріднена душа — це не просто любов, це щось набагато глибше. Це зв'язок, який неможливо розірвати, навіть коли людина далеко. Вільям зрозумів, що, хоча Аян і був причиною його болю, він також був джерелом його найбільшого щастя. 
  Та й Аян сам постійно нагадував про себе, раз на тиждень надсилаючи Вільяму листи. Перший раз, коли хлопець побачив білий конверт у поштовій скриньці, він здивувався. Але коли зрозумів, хто відправник, його охопив гнів. Чому Аян вирішив писати йому? І ще таким старомодним способом, як листи? 
  Спершу Вільям вагався, чи варто відкривати ці конверти, але зрештою вирішив, що не хоче знати, що в них написано. Він кидав листи у смітник, навіть не розриваючи конверти. Хлопець сподівався, що Аян зрозуміє натяк і припинить писати. Однак цього не сталося. 
  Протягом чотирьох років Вільям щотижня знаходив у своїй поштовій скриньці новий лист від Аяна. І жодного з них він не прочитав. Кожен конверт був мовчазним нагадуванням про минуле, яке Вільям намагався забути. Кожен новий лист був як ще один камінь у його вже важкому серці. 
  Він часто думав, що могло бути в цих листах. Можливо, Аян намагався поговорити та вибачитись знову? Чи, можливо, він хотів пояснити свої дії? Але ці питання залишалися без відповіді, і Вільям не збирався шукати їх. 
  Іноді йому ставало цікаво, чому Аян продовжував писати, знаючи, що його листи залишаються непрочитаними. Чи це було його способом спокутувати провину? Чи, можливо, він просто не міг відпустити Вільяма, так само як і хлопець не міг відпустити його? 
  Вільям не хотів розповідати про ці листи, але одного дня Стівен випадково натрапив на один з них. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍