Читати книгу - "TÜK, Арт Антонян"

Режисер перейшов із загального плану на крупні, показавши три обличчя: радісне — Петра, розсерджене — Іріші та скорботне — Вінсента.

Давид не міг більше дивитися на знущання. Він вийшов прогулятися і довго бродив по пустельних вулицях. На душі все нило і шкребло. Зайшов до парку викурити сигарету, коли йому зателефонував Максим і запропонував зустрітися.

— Über! Привіт, друже, як ти? Über! — Максим усміхнувся й обійняв Давида.

— Über! Хреново. Über! — Давид знову закурив.

— Über! Зрозуміло. Так, докуриш, і йдемо в бар посидимо. І ніяких заперечень. Über! — випередив Макс негативну відповідь колеги.

У «Цвіркуні» було шумно і димно. Повсюдно велися жваві бесіди. Давид замовив віскі з льодом. Сів за барну стійку. Макс — поруч.

— Завтра неділя. Ти можеш скасувати свої плани? — запитав Максим.

— Ти про що?

Макс підкликав Джаззі.

— Поясни йому, — попросив Максим.

— Ми викрадемо Вінсента, — відрізала Джаззі.

— Кого викрадемо? — не зрозумів Давид.

— Робогуманоїда, якого завтра розіграють як приз у «Слöворізі».

— Як ви збираєтеся зробити це? А головне — навіщо? Навіщо піддавати себе ризику через якусь нову розробку «KI Leben»? Він лише…

— Ґаджет, — перебила його Джаззі, — ти хотів сказати ґаджет?

— Щось на зразок того… — зам’явся Давид.

— Ти зараз мене дуже розчарував, — крізь зуби процідила співачка.

— Джаззі, я лише думаю про нашу спільну справу. Нам протистоїть найсильніший ворог. Ми й так на волосок від смерті. Чи треба при цьому ризикувати життям заради робота? Ок, він не просто ґаджет. Я бачив, як він реагував на те, що відбувалося в студії. Але все ж, він — машина, а ми з вами живі. Живі, розумієш?

— Ми теж біологічні машини, — заперечила йому співачка. — Невже тобі не було огидно, коли ти дивився шоу?

Я готова особисто розбити солодкаву морду суперзірки Добрякова…

— Нестерпно, я не додивився… — погодився Давид, — але скажи, чому ми повинні ризикувати життям і ставити під загрозу рух опору? Заради чого?

— Тому що ми — люди! Я — людина, розумієш? І ти — людина!

Джаззі увімкнула голограму шоу. Задоволене обличчя Іріші Незабудки дивилося прямо на Давида. Вона радісно підстрибувала. Публіка активно аплодувала. Один раз камера наїхала на контейнер з Вінсентом. Робогуманоїд сидів на дні контейнера, обнявши ноги, уткнувшись лобом у коліна.

— Über! Незабудка провела гідний бій. Всього на три секунди поступаючись Шляхтеру, — шоумен обійняв Ірішу. — Завтрашній день вирішить все. Увага, учасники й глядачі, в суперфіналі буде незвичайне завдання, — Добряков широко усміхнувся, подивившись на Петра, потім на Ірішу. — Той, хто завтра швидше і віртуозніше вб’є… — драматична пауза, — першу робÖсобину, стане чемпіоном «Слöворіза» і національним телегероєм Üмперії! Über! — закричав ведучий.

Камери вп’ялися в спантеличені фізіономії фіналістів. Їм належало ні багато ні мало — вбити Вінсента, потім — другий ШІ, який активують в його тілі. Але це хвилювало учасників лише з точки зору потенційної перемоги. Вбити робопса — звична справа. А вбити робогуманоїда, який говорить, реагує, відповідає і діє практично нарівні з тобою, — тут потрібна інша тактика. Потрібно повністю розкрити свій талант, використати здобуту майстерність на повну потужність.

Крізь оглушливі оплески прорвалося несамовите лементування. Камери знову сфокусувалися на контейнері з робогуманоїдом. Кричав Вінсент. Він відчайдушно бився об скляні стіни. Контейнер спішно вивезли зі студії.

— Über! До завтра, дорогі мої! — знову гукнув шоумен. — Не пропустіть суперфінал на «Єдиному Правдивому». З вами був я, Михайло Добряков, і найкраще телешоу Üмперії «Слöворіз»! Über! Давид мовчав.

— Ось тому ми врятуємо завтра Вінсента, — з сумом, але впевнено сказала Джаззі.

— Завтра можеш вийти на роботу? — запитав Макс. — Я буду в телецентрі з самого ранку…

Привіт, дорогі (любі)! (ісп.).

Епізод 12 Публічна стіна

Намагайся кожному робити зло, а не собі одному.

Григорій Богослов — архієпископ

Вранці, підходячи до телецентру, Давид відчув, як у грудях зрадницьки затріпотіло серце. Він боявся, що хтось із перехожих помітить, почує стукіт, що шаленим пульсом відбивав у горлі.

— Über! Привіт, Давиде, — назустріч ішов колега, — чудова неділя, правда? Über!

— Über! Найкраща, — Давид видавив з себе усмішку. — Люблю працювати у вихідні. Über!

Він майже не спав. Усю ніч роїлися думки про прийдешнє. Тому дуже скоро настав момент, коли він перестав відчувати плин часу. Все нібито відбувалося епізодами.

До архіву прийшов Макс. Вони ще раз повторили план дій.

— Über! Суперфінал почнеться о 20:00, — прошепотів Максим. — Вінсента перевезуть з підвалу до студії за пів години. Сподіваюся, ми встигнемо. І о 19:00 підемо з роботи. Постарайся особливо не ходити нікуди. Чим менше нас будуть бачити колеги, тим краще. Über!

В обід Максим знову забіг до Давида. Приніс бутерброди і яблучний сік.

— Über! На вулиці збирається все більше і більше фанатів «Слöворіза». Це нам тільки на руку. Охорона займається ними, контрольно-пропускні пункти переповнені. Über!

— Über! Ти впевнений, що все спрацює? Über!

— Über! Давиде, візьми ще один бутерброд. Über! — проігнорував питання Макс.

О 18:00 Давид спустився по довгих сходах у фоє телецентру. За їдальнею були вантажні ліфти в підвал. Він зайшов у найближчий туалет. Біля пісуара стояв Максим.

— Über! Сьогодні день тягнеться, швидше б кінець. Пива дуже хочеться, так? Über! — він підморгнув Давиду, наче нічого й не трапилося.

Давид умив обличчя холодною водою.

— Über! Так, пивко не завадить, а краще горілка. Über! — промимрив він і набрав у рот води.

Вони увійшли в ліфт. Спустилися в підвал. В одному з проходів стояла чоловіча öсобина. Інстинкт мало не змусив Давида повернути назад, але