Читати книгу - "Кароока, Mary Uanni"

56
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 62
Перейти на сторінку:

Я підійшла ближче, нахилилася до них:

— Ви чого тут так пізно?

Діти насторожено подивилися на мене, але один, здається, наважився відповісти:

— Ми загубилися…

Маленькі, змучені обличчя, величезні очі. Серце стиснулося.

— Як вас звати?

— Я Даня, а це Саша, — хлопчик показав на брата.

— Є у вас телефон?

— У нас немає, але… — Даня підняв зап’ястя, показуючи браслет. — Тут номер тата.

Я одразу дістала телефон і набрала номер. Чоловік на іншому кінці дроту звучав сполохано, і я швидко пояснила ситуацію. Вони з матір’ю вже шукали дітей, і тепер знали, куди їхати.

— Батьки скоро будуть, — запевнила я хлопців, ховаючи телефон у кишеню.

Вони трохи заспокоїлися, але все одно виглядали розгубленими.

— Хочете, я поки вас розважу?

Даня і Саша подивилися одне на одного, а тоді несміливо кивнули.

Я присіла перед ними на корточки.

— Гаразд. Знаєте гру «Вгадай, хто я»?

— Ні…

— Давайте так: я загадую себе, а ви ставите питання.

Діти з ентузіазмом закивали.

— Ви супергерой?

— Ні.

— Ви поліцейський?

— Можна сказати й так.

— А чому у вас плащ?

Я посміхнулася.

— Бо моя робота цього вимагає.

— А що ви ховаєте під плащем?

Я мимоволі подумала про ніж у піхвах на стегні й пістолет, захований під тканиною.

— Ем… Ще один плащ!

Даня скептично примружив очі.

— Ви брешете.

Я розсміялася.

— Добре, під плащем у мене таємниці.

— Які?

— Якщо скажу, вони перестануть бути таємницями.

Хлопці хором зітхнули, але в цей момент позаду засигналила машина.

— О, це батьки!

Я провела хлопців до машини, їхні батьки ледве не плакали, дякуючи мені.

— Нема за що. Просто стежте за ними уважніше, добре?

Я провела поглядом машину, що від’їжджала, і вже збиралася йти додому, коли відчула…

Тінь.

Комок холоду прокотився хребтом.

Я йшла, але відчуття переслідування не зникало.

Раптом — клац!

Я миттєво розвернулася, вихопивши пістолет і націливши його прямо на силует у темряві.

— Єво.

Голос, знайомий до болю.

— Це запальничка.

Я ближче придивилася — він..

— Ти думаєш, я не зможу відрізнити ствол від запальнички?

Я стиснула зуби.

— Рудик?

— Не називай мене так, — він зробив крок вперед, і місячне світло освітили його чорне волосся.

— А як мені тебе називати?

— Просто Лука.

— Гаразд, просто Лука. Чому ти за мною йдеш?

Він знизав плечима.

— Хіба це злочин?

Я примружила очі.

— Для чого ти тут?

Він подивився на мене, його вираз обличчя змінився.

— Проводжу тебе.

— Від кого?

— Від самої себе.

Я скептично підняла брову.

— Це що, спроба філософії?

Лука видихнув і запхав руки в кишені.

— Ти ж розумієш, що хтось може захотіти тобі помститися?

— А ти — мій таємний охоронець?

Він посміхнувся куточком губ.

— А якщо так?

Я насупилася.

— Не треба.

— Пізно.

Ми мовчки йшли поруч, поки я не спинилася перед своїм під’їздом.

— Отже, ти мене провів. А тепер що?

Лука підійшов ближче, його голос став тихішим.

— Тепер я просто піду.

Я не знала, що на це сказати. Він стояв так близько, що я знову відчула його запах — кокосовий шампунь.

— Спи спокійно, — сказав він і, не чекаючи відповіді, повернувся і пішов геть.

Я ще довго стояла, дивлячись йому вслід, перш ніж нарешті зайти до будинку.

1 ... 40 41 42 ... 62
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кароока, Mary Uanni», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кароока, Mary Uanni"