Читати книгу - "Обрана бути собою, Ельма Кіраз"

21

— Що ж, Андрію... то ви з Регіною, — тато прочистив горло, — як давно ви разом?

— О-о, ми, — він широко посміхнувся, від чого я аж закотила очі, — десь трохи більше року. Правда ж, кохана? З тоою дні минають так швидко, що я е встигаю їх помічати.

— Що справді? — ммама зробила дуже здивований вираз обличчя, — так довго?

— А що тебе дивує, мамо? — я підяла одну брову, — хіба ж ти не хотіла саме цього?

— Та це... та я... просто чомусь дуже неочікувано...

— Ми хотіли тримати наші стосунки якнайдовше в таємниці, — Андрій нагло обійняв мене за талію, та заради гарної картинки доводилось це терпіти, — намагались насолодитись одне одним якнайбільше. І вже коли склалась така ситуація, ми вирішили більше не ховатися.

— Що ж, зрозуміло, — батько якось косо дивився на мене і я взагалі не могла зрозуміти причину його невдоволення.

Та найбільш спантеличеною виглядала тітка. Вона знала про нас з Арсеном і мабуть думала, що сюди я колись приведу саме його. Або ж вважала, що батько таки зміг мене перееонати. Хоча не думаю, що він би не пожалівся їй про те, що я втекла і підставила його перед колегою.

— Регіно, ти не допоможеш мені зробити чай? — мама підвелась та проникливо дивилась на мене. Я ж нехотячи, та все ж пішла відразу за нею.

— Я чудово знаю, що тобі е потрібен ніякий чай, — я схрестила руки на грудях.

— Хто це такий? — різко спитала мама, — це справді якийсь твій друг?

— А хіба ти не почула? Ми закохані. Вже більше року.

— Але ж... мені здавалося...

— Здавалося що? — я підійшла ближче і заговорила тихіше, — що я весь час зваблювала якихось чоловіків, проводила з ними час та була головною розпусницею міста? Так? — мені подобалось дражнити маму, бачити цю розгубленість в її очах. Хоч я і брехала, та мені врешті хотілося поставити її на місце.

— Просто я думала, що... у тебе нікого немає. Ти так агресивно протестувала проти батькової ідеї. ому відразу все не пояснила? Чому не сказала, що в тебе є стосунки, це ж було потрібно для спадку.

— А може я не хотіла поки що виходити заміж, ти не думала про таке? Та коли ви вже почали витворяти якусь маячню, довелоь діяти. Рятувати себе весіллям з... коханим, — я натягнула посмішку, щоб приховати свій біль. Коханий... Він кудись раптово зник і вже який день від нього жодного нагадування. Використав мене і втік. Але я не дозволю себе принижувати, хай би як не пекло в грудх від образи. Тому я зараз тут. Розігрую цю дурнувату комедію, в яку всі так чудово вірять.

— Я лише хочу, щоб ти була щаслива. Дуже сподіваюсь на це, — мама ще раз уважо глянула на мене, а потім взяла піднос з чаєм та понесла до вітальні. Але сама я не залишилась ні на секунду.

— Регіно, що відбувається? — прошепотіла тітка.

— Що не так? — я роздратовано сіпнула головою.

— Він справді твій хлопець? Ви закохані? 

— Я не хочу відповідати на таке дурне питання...

— А як же нотаріус? Чи це була просто інтрижка... А цей Андрій чекав на тебе вдома?

— Я не збираюся обговорювати з тобою своє життя, ясно? Здається, я тебе вже попереджала. Не лізь не в свої справи.

Я різко пройшла повз та спочатку хотіла повернутися до вітальні, але різко змінила свій маршрут і зачинилась у ванній кімнаті. Спочатку я роздратовано ходила туди-сюди, але потім все ж повільно опустилась на підлогу, сівши на пухнастий килимок. Яким же все це здавалось неправильним. У мене було таке відчуття, що я зраджую Арсена. Але я навіть не могла до кінця зрозуміти, чому я це роблю. Тоді я була просто у відчаю і мені трапився Андрій.Який так лкгео погодився на мою дурну пропозицію. Дуже сподіваюсь, що цей час нашого фіктивного шлюбу мине швидко. І за той час, можливо, з'явиться Арсен і все стане добре... Або ж я зможу його забути, хоч і про таке я навіть не хочу думати.
В своєму сховку я просиділа досить довго, що аж навіть тітка приходила питати чи все зі мною гаразд. То ж довелося вийти і провести ще трохи часу разом зі всіма тими неприємними мені людьми. Незважаючи на те, що вони моя сім'я. Потім чемний Андрій почав допомагати мамі прибирати зі столу, а я залишилась наодинці з батьком.

— Не думав, що ти викинеш щось подібне.

— Ну... я твоя донька. Можу й не таке, — я закинула ногу на ногу, — принаймі я не вигадую фіктивних шлюбів.

— Не фіктивних? Отже все це по-справжньому? — тато щиро здивувався.

— А ти думав, що я дозволю тобі вирішувати щось за мене? Втручатися в моє життя?

— Я в першу чергу хотів добра для тебе. Щоб ти отримала спадок. Щоб вирішити всі ці питання.

— Не бреши...— я підвелась, — ти просто хочеш зберегти цей будинок собі. Бо ти тут народився і виріс. Про мене ти й близько не думав.

Я глянула на батька з неприхованим розчаруванням і просто пішла до своєї кімнати. Сьогоднішній день був максимально дивний і неприємни. Мені хотілось просто пошвидше забути його, тому вирішила просо лягти спати. Та не встигла я переодягнутися, як у відображенні дзеркала побачила Андрія. Від неочікуваності аж пискнула.

— Що ти тут робиш?

— Та годі тобі... Хіба я не бачив тебе голою, — він задоволено посміхнувся.

— Ти бачив мене, коли я сама цього хотіла. А не зараз, — я нахмурила брови.

— Зате я був би не проти.

— Чому ти взагалі тут? — я врешті наважилась підійти до нього трохи ближче.

— А де мені бути? Хіба ж не ночувати в одній спальні зі своєю нареченою? — чоловік сховав руки в кишенях джинсів.

— З фіктивною нареченою. Наш шлюб буде несправжнім, хіба ти забув? — я підняла одну брову.

— Як тут забудеш, — він важко видихнув, — якщо ти не втрачаєш нагоди про це нагадати. Та я все розумію.

— Ти можеш лишитись тут, — я кивнула, — ось, тут чудовий килим. Спатимеш на підлозі.

— Що? Ти навіть не впустиш мене в ліжко?

— Здається... ти перебільшуєш свою цінність, — я фиркнула і пішла діставати з шафи запасну ковдру.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍