Читати книгу - "Обрана бути собою, Ельма Кіраз"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я швидко пішла геть. Вхопила куртку, сумку та ключі від татового авто. Я мусила поїхати, щоб мене не торкнулися їхні божевільні ідеї. Було байдуже, кого там батько запросив і що я підставила його. Для мене вже давно не важливо відповідати їхнім очікуванням. І це стало останньою краплею. Я приїхала до квартири батьків, адже моя досі була в ремонті. Оглянулась і стало надзвичайно важко. Бо коли я тут була востанє, то жила своє щасливе безтурботне життя і ні про що не хвилювалася. А тепер я по вуха закохана в найпрекраснішого чоловіка, що просто зник. Ще декілька дзвінків так і залишились без відповіді. Я сіла на диван і почала просто заливатися сльозами від жахливої безвиході.
Наступного дня я вирішила відвідти свою улюблену кав'ярню, щоб хоч трохи прийти до тями. Після тисячі дзвінків повсюдно в лікарні та не тільки, Арсена я так і не змогла знайти. Його телефон досі був поза доступом. І в мене вже просто починалось складатись враження, що все це просто гра... Що він злякався того всього, що між нами сталося. Отримав бажане і вирішив, що цього досить. Або й ще гірше... знову повернувся до тієї колишньої. Мені страшенно не подобались ці думки, але це було чомусь для мене найлогічнішим поясненням. І я наче дурепа закохалася, довірилась. А Арсен просо мною скористався, може й навіть назло тій дівчині.
— Регіно, привіт. Невже це справді ти? — я підняла замислений погляд догори та обачила знайоме лице.
— Андрій...— я хмикнула, — не очікувала тебе тут побачити.
— Зізнаюсь, я теж. Можна присісти? — ві вказав на вільний стілець навпроти, а я лиш знизила одним плечем. Мені було байдуже.
— Ти навіть розмовляєш зі мною, — я взяла в руки чашку та надпила свою каву.
— А чому ні? Я ображався на тебе... недовго, — він усміхнувся, — і зараз дуже радий знову тебе побачити.
— Ти завжди був занадто м'який...— я скривилась і одразу знову згадала про Арсена та те, як він спочатку намагався мене ігнорувати. Так заглибилась в роздуми, що навіть забула про присутність Андрія поряд.
— Щось сталося? — він різко заговорив, — ти якась надто замислена. І трохи бліда.
— Все нормально, — я відмахнулася, — нічого важливого.
— Просто якщо тобі потрібна допомога...
— Для чого ти все це в мене випитуєш!? — я огризнулася надто емоційніше, ніж хотіла.
— Ти, я бачу, не змінилася зовсім, — трохи ображено сказав Андрій.
— Вибач, я просто... — спочатку я думала, що б вигадати, але потім в моїй голові з'явилась дурна, проте реальна ідея. — А знаєш, ти все-таки можеш мені допомогти.
— Справді? — він випрямився.
— У тебе вільний сьогоднішній вечір? Ти готовий поїхати зі мною в одне місце?
— Ну... Думаю, що так, — Андрій широко посміхнувся.
Дорогою до бабусиного маєтку, я розповіла своєму колишньому приятелю про все те, що мені від нього потрібно. Я була точно впевнена, що у нього й досі є до мене почуття і Андрій погодиться на все, що б я йому не запропонувала. А за це, звісно, я заплачу йому невеликий відсоток. В той момент у мене навіть покращився настрій. І я вже уявляла обличчя Арсена, коли він про все дізнається. Хай знає, що зі мною жарти погані і просто так зникати без пояснень точно не варто. Може я й надто імпульсивна, проте все це мені вже добряче набридло.
— То це і є той будинок твоєї бабусі? — з неприхованим захватом заговорив Андрій, коли ми вийшли з авто.
— Так. Тільки ти не дуже захоплюйся, — я закотила очі, — ти будеш тут лише місяць. Може трохи більше. Не звикай.
— Гаразд, — він знизив плечима.
В будинок я заходила як ніколи впевнено. До мене відразу ж вийшли батьки і навіть тітка була тут. На обличчі батька, звісно ж, було повне невдоволення і він мабуть хотів все мені висказати. Але коли побачив біля мене чоловіка, то відразу ж змінився.
— Регіно...— стурбовано заговорила мама, — що відбувається?
— Знайомтеся. Це Андрій — мій наречений, — я натягнула посмішку і демонстративно взяла його за руку. Чоловік теж усміхнувся моїм батькам і стис мої пальці сильніше.
— Що ж, це... неочікувано, — заговорив тато.
—Але дуже приємно, — мама здавалась щирою і мене це відверто здивувало.
— Тоді ходімо знайомитимся, — батько з тіткою запросили Андрія до вітальні, а мама втекла на кухню. Я ж продовжувала стояти в коридорі, намагаючись проковтнути клубок, що підступив до горла. Бо я уявляла цей момент зовсім інакше. Я мала представити батькам зовсім іншого нареченого. І я вже так сильно скучила за Арсеном...
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Обрана бути собою, Ельма Кіраз», після закриття браузера.