Читати книгу - "Подих. Моя Міішель., Євгенія Чернюх"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Той лише присоромлено відвів очі.
- Клуб анонімних одинадцятикласників. Тут лише відмінники нашого класу. Ми співпрацюємо разом аби втримати свої позиції. І мали зрозуміти чи ти злякаєшся і втечеш чи можна тобі довіряти. Але ти так сміливо кинулася рятувати Вольську, що сумнівів не залишилося.
Я дивилася на нього і відчувала непереборне бажання вчепитися в горло.
- За кінцівку вибач. – продовжив Роман. – Це вже був експромт Вольської. Все мало закінчитися тоді, коли ти вибила з моїх рук кинджал. Але вона... як завжди.
- А що? – Ірина не ховала задоволення від виконаної ролі. – Я творча особистість. Трішки доповнила фінал. Зате, який ефект.
- Вам всім тут шось бракує... – я направилася до виходу.
- Стій! – Роман схопив мене за руку. – Необхідно серйозно поговорити.
Я сіла поруч із ним досі відчуваючи внутрішнє тремтіння. Напроти сидів Воронівський, до якого тулилася ця народна акторка погорілого театру.
- І так. – Савчук плеснув в долоні привертаючи до себе увагу. – Почався новий навчальний рік. Ми маємо триматися разом аби успішно його закінчити. Не конфліктуємо, конкуренція лише здорова. Всі особисті претензії залишаємо за межами цих стін. Продовжуємо за старою схемою. Я беру на себе алгебру і економіку, Ворон – фізика і геометрія. Кравець – історія, німецька, Софія – зарубіжна література, психологія. Остапчук – географія, екологія, Вольська – мистецтвознавство, англійська. Яворський – інформатика, захист України, Білоцький – хімія, астрономія. Мішель, на тобі українська мова і література. Ти хочеш вступати у мед... Можеш взяти ще біологію?
Я кивнула не розуміючи про що він говорить.
- Софія, що там у нас з перевірками? Планувався зріз відмінників?
Вона вмить почервоніла. А тоді прочистивши горло тихо промовила.
- Батько практично залагодив цю проблему. Тільки люди із КРУ всеодно планують до нас завітати. У листопаді на спектакль. Хочуть подивитися на унікальний клас і керівника, що випускає вісім золотих медалістів.
- А це означає, що ми всі беремо участь у спектаклі. – запечатав президент.
Кілька хлопців невдоволено занило.
- Я сказав усі. Чи ви хочете підставити нашого Матвія і себе заодно?
Він говорив ще щось про вчителів, осінній бал, але я майже не слухала. Я спостерігала, як пальці Воронівського виписують кола на оголеному плечі Вольської. Вона шепотіла йому щось на вухо і він посміхався. І дивився на неї. І майже не дивився на мене. Майже...
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подих. Моя Міішель., Євгенія Чернюх», після закриття браузера.