Читати книгу - "Мелодія кави в тональності сподівання"

– Ходімо, я проведу вас туди сама. Мушу переконатися, що вам там буде зручно.

Вона навстіж розчинила двері до салону. Тут теж панував ідеальний порядок, і вона задоволено й полегшено відзначила, що їй не соромно запросити сюди гостя. Все в салоні досконало підібране, зручне, модне і розраховане на затишне та заможне життя великої родини.

За рік до смерті Адам придбав новий горіховий гарнітур, і вона ним дуже пишалася, бо він їй не лише подобався – вона вклала у нього бажання зробити побут родини приємним. Елегантний овальний столик, інкрустований бронзою, зелена в тон шпалер канапа, дванадцять стільців з плавно вигнутими спинками, оздоблена бронзою шафа та два серванти для посуду. Та і її столик для рукоділля сюди гарно пасував, а стіл для гри в карти та відповідні до нього стільці – і поготів.

Вона із задоволенням допомагала чоловікові підбирати кожну дрібничку і розставляла все по місцях. Кожна деталь досконало гармоніює із зеленим кольором стін салону й обрана з розрахунку на те, що має прослужити довго та тішити око не лише гостей, а й господарів.

Того року вони з Адамом запланували, що з часом оселяться в маєтку назавжди. Будуть тішитися затишком улагодженого побуту, сімейним щастям і зосередяться на господарюванні. У свій немолодий вік Адам дедалі дужче хотів жити спокійно та розмірено, мати час на улюблені розваги та полювання, а бігати на прийняття та бали йому ставало дедалі важче і нудніше. І хоча Анна не відчувала потреби усамітнюватися, проте погодилася з чоловіком. Яка різниця, де почуватися щасливою. Це мужчинам потрібно щось більше, аніж просто любов, а жінці зазвичай найкраще там, де її люблять та цінують по-справжньому. Особливо, якщо вона любить сама. Анна сумно усміхнулася. Людина ніколи не знає власного майбутнього, проте у щасливі моменти щиро вірить, що все це триватиме дуже довго, і легковажно будує собі плани. Та коли в одну не надто прекрасну мить опиняється посеред уламків колишнього щастя, то не лише гостро усвідомлює, як багато втрачено, але й іноді думає, що, може, краще б взагалі не було того щастя.

Анна ледь чутно зітхнула. Ні, неправда. Щасливі моменти все одно залишаються в пам’яті. Хоч і болять, проте саме вони дарують людині повноцінне і яскраве життя. Просто треба чітко зрозуміти, що минуле не повернути, не прокрутити, як мелодію в музичній шкатулці, ще раз, а тому треба вчитися жити сьогоднішнім та майбутнім. Інакше буде не життя, а безкінечне проживання щасливих моментів минулого в теперішньому часі. А коли нема руху вперед, то нема й майбутнього.

Вона озирнулася на гостя.

– Пане Тадеуше, буквально квадранс часу зачекайте мене тут. Каву вже несуть, а я влаштую дітей і повернуся до вас. Мусимо вирішити, що робити з каретою в рові.

Намагалася дивитися на нього якомога спокійніше і поводитися так, ніби нічого особливого не відбувається. Розуміла, що Тадеуш стоїть за декілька кроків і не лише уважно спостерігає за нею, але й намагається щось у ній зрозуміти. Ні, йому аж ніяк не варто бачити те, що діється в її душі. Він чужа людина. Тільки й того, що на Адама схожий. Але ця схожість не робить його ріднішим. Лише примушує серце завмирати на спогади. Анна відвернулася і, щоб відволіктися від сумних думок, спробувала зачепитися поглядом за деталі того, що бачила перед собою. За пейзаж за вікном, за блиск вод річки вдалині, за вазони на вікні, за проміння сонця, яке зазирало у салон золотими відсвітами і тішило око теплим світлом.

Вона мимоволі затримала погляд на Тадеушеві. Він стояв обличчям до вікна і в неї мимоволі защеміло серце від чогось невловимого, що вгадувалося в його зовнішності. Чогось такого, що нагадало їй Адама. Щось у рисах обличчя, в погляді, статурі, у тому, як він зараз дивився на неї. Навіть жест, яким поправив волосся, нагадав Адама. І волосся у нього таке ж чорне з сивиною, як було в її чоловіка.

Анна затамувала подих і на мить прикрила очі. Боляче. Неймовірно боляче бачити все це в іншому чоловікові, але одночасно було в тому щось таке, що її заворожувало та приваблювало так, що вона не могла відвести погляд від Тадеуша. Їй навіть захотілося побути поряд із ним довше, аніж це дозволяли правила пристойності.

Анна кинула погляд на двері. Хто там у її власному маєтку бачить, скільки часу вона затрималася в товаристві несподіваного гостя? Вона ж сама не запрошувала його сюди. Тадеуш опинився тут цілком випадково.

Вона відвернулася від дверей.

– Я вдячна панові за допомогу. – Вона підійшла до Тадеуша ближче. – Без вас ми б так швидко сюди не добралися. За весь цей час на дорозі не з’явилося жодної брички чи карети. Лише вози з подорожніми.

– Нема наразі за що дякувати, Анно, – Тадеуш глянув на неї якось дивно і на мить замовк. Їй навіть здалося, що він вкладає у свій погляд якийсь подвійний зміст, проте зрозуміти його вона поки що не могла. – Потім подякуєте. За кращої нагоди і в інакший момент, а зараз я мушу повернутися з вашими людьми до карети. Прослідкую, щоб усе там нормально зробили і аж тоді поїду в Сокаль. Повертатися сюди вже не буду. Завтра вранці маю термінові справи, то маю бути на місці ще сьогодні. Пані не заперечує?

Анна звела на нього здивований погляд.

– Бога ради, пане Тадеуше! Ви й так багато для нас зробили. Я вам дуже вдячна. Може, пан залишиться хоча б на вечерю? Мої люди і самі дадуть раду з каретою. Зрештою, ви кінно, то потім можете їх наздогнати.

Вона перевела подих, бо все це вирвалося у неї якось мимоволі й вона сама злякалася того, що промовила таке вголос, проте відступати та скасовувати запрошення було надто пізно.

Тадеуш з інтересом глянув на Анну. А вона смілива. Цікаво, вона сама усвідомила, що каже, чи це випадковість?

Він придивився. Анна позирала на нього трохи знизу і так уважно та зосереджено, ніби намагалася роздивитися в його обличчі щось украй їй потрібне, а не запитувала про буденне. Навіть губи ледь прикусила.

Намагаючись зрозуміти, чого насправді очікує від нього Анна, Тадеуш перехопив її погляд, тоді підійшов ледь не впритул і зазирнув в очі. Вона усміхнулася йому якось трохи дивно, ніби поманила й одночасно відштовхнула поглядом. Її губи ворухнулися, проте вона не сказала нічого, лише ледь чутно зітхнула, і він раптом відчув, що опиняється під впливом чогось незрозумілого. Так,