Читати книгу - "Мелодія кави в тональності сподівання"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Анна ще раз зазирнула в очі Тадеуша, ледь нахилила голову і насилу стримала зітхання. Душу б віддала за те, щоб зараз із нею був Адам, а не Тадеуш. Сама не зауважила, як мимоволі витворила собі ту саму атмосферу та настрій, які мала в мить знайомства з Адамом. Невже таке справді могло б повторитися?
Жадібно вдивлялася в обличчя гостя і мимоволі ловила в ньому знайомі риси померлого чоловіка. Очі, погляд, чорне з сивиною волосся, шрам на підборідді, щось у рухах. Ця подібність і приваблювала, і лякала одночасно. Були б Тадеуш з Адамом родичами, то це ще зрозуміло було б, а так годі пояснити таку зовнішню подібність. Хоча… Хіба мало схожих між собою людей? І зовсім не обов’язково, що вони з однієї родини.
– Ні, дійсно, – першою отямилася Анна. – Хіба пан не голодний? Залишайтеся на вечерю без церемоній.
Тадеуш не відповів, лише нахилився до Анни ближче. Все ще ловив дивні відчуття, що охопили його поряд з нею, проте зачарування розсіювалося. Анна прикрила очі, заховала погляд, ніби враз розірвала нитку, яка поєднувала його з нею.
– Від вечері я не відмовлюся, – нарешті озвався він. – Але приїду сюди через тиждень. Ваше запрошення буде в силі? Так?
Анна не відразу відповіла. Лише спробувала якнайдалі відсторонитися від Тадеуша. Звук його голосу остаточно привів її до пам’яті. Не був різким чи неприємним, просто цілком інакшим, аніж в Адама.
Анна тихенько зітхнула і заперечно похитала головою. Такий наперед запланований візит без свідків виглядав би відверто скандальним і пошкодив би її репутації доброчесної вдови. Банальність і непристойність ситуації була кричуще очевидною, проте Тадеуш так виразно нагадував їй Адама, що вона не наважилася відразу і різко осадити його. Нехай десь згодом. Без попередження про візит він однаково не приїде. Обов’язково напише, і тоді вона відмовить йому листом.
Тадеуш обережно торкнувся руки Анни, тоді легенько, ніби пестячи, погладив долоню.
– Ви ж не виженете мене через тиждень? Правда?
Анна подивилася на нього стривожено, проте руку не забрала. Сама не знала, чого їй хочеться дужче: щоб він тримав її за руку, чи щоб відпустив.
– Я, пане Тадеуше… – Анна витримала паузу і уважно глянула Тадеушу в очі. – Я направду ще нічого не знаю. У маєтку багато роботи. Не була тут майже три роки. Навіть не знаю, чи зможу найближчим часом влаштувати велику вечерю або ж святкування для друзів.
Тадеуш стискав її пальці, проте не сильно, а ледь-ледь. Так, ніби просто насолоджувався доторком до її шкіри, а не тримав за руку.
– Я не потребую великої вечері з безліччю друзів, Анно. Сьогодні ви запросили мене на звичайну вечерю. Нехай це запрошення таким і залишається. Домовилися?
Анна якось непевно повела плечима й обережно забрала руку з долоні Тадеуша.
– Наразі я ні про що з паном не домовлялася. Це сьогодні незвичайний день. Ви допомогли мені з каретою, я вдячна вам, ви опинилися тут усупереч власним планам, і я подумала, що можна повечеряти без церемоній та умовностей, але…
Тадеуш обірвав її на півслові.
– Умовності іноді можна зігнорувати.
– Зігнорувати? Жартуєте? – Анна на мить завмерла і глянула співрозмовнику просто в очі. – Якщо я ігноруватиму умовності, то добре товариство почне ігнорувати мене. Не вигадуйте, пане Тадеуше. Я можу хіба пообіцяти, що якщо влаштовуватиму якесь велике прийняття, то обов’язково запрошу й вас.
Тадеуш скривився.
– Навіщо мені великі прийняття? Я не відчуваю браку товариського спілкування. Мені приємніше скористатися вашим сьогоднішнім запрошенням і повечеряти лише з вами.
Анна кинула на Тадеуша ще один здивований погляд.
– А пан не занадто самовпевнений? Я не сказала, що сьогоднішнє запрошення в силі на інші дні. – Вона на мить затамувала подих, підняла голову і спокійно глянула співрозмовнику просто в очі. – А про вечерю без свідків раджу панові взагалі забути.
Тадеуш нахилився до Анни так близько, що майже торкнувся її.
– Анно, пропоную залишити цю тему недомовленою. Не скасовуйте запрошення. Якщо умовності такі для пані важливі, я погоджуюся їх дотримуватися. Добре?
Анна спробувала відновити дистанцію між собою та співрозмовником.
– То дуже залежить, пане Тадеуше… – Намагаючись відступити, Анна вперлася в канапу ногою і насилу втримала рівновагу. – Ох… це дуже залежить від ваших намірів.
Тадеуш притримав Анну за талію так, щоб вона не впала.
– Добре, нехай залежить… Ну, а просто погодувати через тиждень вечерею голодного подорожнього ви ж не відмовитеся? Чи мені доведеться вмирати від голоду на вашому ґанку?
Анна кинула на Тадеуша спантеличений погляд, вловила тінь усмішки в його очах і мимоволі розслабилася.
– То пан все ж таки жартує. А я налякалася, що ви серйозно. Я вдова, і пересуди мені ні до чого.
– Розумію. Вони й для мене зайві. – Тадеуш тримав руку на талії Анни, і вона відчувала, що цей жест тепер не має нічого спільного з прагненням підтримати її. – Отже, ми з вами просто домовимося дотримуватися умовностей і не давати поживу пересудам.
Анна легенько крутнулася, вивільнилася з напівобіймів Тадеуша і глянула на нього іронічно.
– Все жартуєте собі? А мені не до жартів. Репутацію втратити легко. Важко потім жити з поганою славою.
Тадеуш подивився на неї якось дивно.
– Я, Анно, не зазіхаю на вашу репутацію. Невинна вечеря нікому з нас не зашкодить. Погодьтеся, це таки краще, аніж нудьгувати за вечерею самій. Хто там знатиме, що я приїхав сюди і трохи вас розважив.
Відчуваючи, як кров бухнула в скроні, Анна вражено втупилася поглядом у свого співрозмовника. Якась ця пропозиція у нього сумнівного штибу. Так, ніби він намагається її образити на рівному місці чи вважає жінкою вільної поведінки.
– Я, пане Тадеуше, не збираюся жертвувати своєю репутацією заради вашої вечері. Та й розважати мене не треба.
– Аж так категорично?
Анна зміряла Тадеуша оцінюючим поглядом, тоді рішуче підійшла до дверей.
– То пан вечерятиме сьогодні чи ні? Втретє я пана не припрошуватиму і на інші дні мого запрошення ви наразі теж не маєте. – Вона сердито перевела подих, тоді глянула на спантеличене обличчя Тадеуша і мимоволі усміхнулася. – Пан сам собі зле робить. Навряд чи вам подадуть таку ж смачну вечерю в заїжджому дворі Сокаля. Маю
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мелодія кави в тональності сподівання», після закриття браузера.