Читати книгу - "100 чарівних казок світу"

єдиної дочки та півкоролівства. На допомогу собі кравчині дозволили взяти сто лицарів.

«Непогано! – подумав кравчина. – Прекрасна принцеса і половина королівства – таке не кожному пропонують!»

– О так, велетнів я приборкаю, – відповів він гордо. – А сотні лицарів мені не треба. Хто одним ударом побиває сімох, тому нема чого боятися двох.

Кравчина вирушив у путь.

Невдовзі він побачив обох велетнів. Вони спали, і від їхнього хропіння дерева гнулися.

Кравчина швиденько набрав повні кишені каміння і видерся на те дерево, під яким спали велети. Він усівся саме над їхніми головами й почав кидати каміння на груди одному з них.

Велетень довго не відчував цього; нарешті він прокинувся, штурхнув другого велетня в бік і сказав:

– Чого ти б'єшся?

– Це тобі наснилося, – сказав той, – я й не думав тебе бити.

Велетні знову заснули. Тоді кравчина почав кидати каміння на другого велета.

– Чим це ти в мене кидаєш? – закричав той.

– Нічим! – розсердився перший велетень.

Вони трохи посперечались, але заспокоїлись і знову заснули.

А кравчина взявся за своє. Він вибрав найбільший камінь і кинув його на груди першому велетневі.

– Ну, це вже занадто! – закричав той, підскочив і так ударив свого приятеля, що він захитався.

Другий велетень розлютився і відповів тим самим. Вони стали виривати з корінням дерева й лупцювали ними один одного доти, доки обидва не попадали мертві.

Тоді кравчина зістрибнув на землю.

– Щастя ще, – сказав він, – що вони не вирвали того дерева, на якому я сидів! А то мені довелося б, наче білці, перескакувати на інше!

Він вийняв меч і завдав велетням по кілька ударів у груди. Тоді повернувся до короля й сказав:

– Я прикінчив обох. Нелегко це мені далось, але ж я одним ударом убиваю сімох. Вони й волосини на моїй голові не встигли зачепити.

Кравчина зажадав від короля обіцяної винагороди. Та той уже шкодував про свою обіцянку і думав над тим, як позбутися небезпечного героя.

– Ти маєш здійснити ще один подвиг, – сказав король. – У лісі живе єдиноріг. Спіймай його.

– Єдинорога я боюся ще менше, ніж велетнів, – відповів кравчина.

Він узяв мотузку та сокиру й пішов до лісу. Єдиноріг одразу вискочив із хащі й кинувся на кравчину.

– Тихше, тихше! – сказав той.

Він зупинився й зачекав, а коли звір зовсім наблизився, відскочив за дерево. Єдиноріг не встиг зупинитись і так міцно застромив свій ріг у стовбур, що ніяк не міг витягти його.

Кравчина вийшов із-за дерева, накинув єдинорогові мотузку на шию, відрубав сокирою ріг і повів звіра до короля.

Але король і тепер не хотів давати обіцяну винагороду та поставив іще одну умову: перш аніж одружитися з принцесою, кравчина має спіймати дикого кабана.

– Охоче! – відповів юнак.

Коли кабан побачив кравчину, він кинувся на нього, грізно вишкіривши ікла. Але кравчина шмигнув у каплицю, що була поблизу, і відразу вискочив звідти через маленьке віконце з іншого боку. Кабан кинувся за ним усередину, а кравчина тим часом оббіг навколо каплиці й зачинив двері.

Розлюченого звіра було спіймано. Адже він був величезний і не міг вискочити у вікно.

Кравчина вирушив до короля. Той хоч-не-хоч мусив виконати обіцянку й віддати кравчині свою дочку та половину королівства.

Весілля зіграли дуже бучно, і кравець став королем.

Якось уночі принцеса почула, як чоловік сказав уві сні:

– Гей, поший мені куртку і заштопай штани, інакше я відлупцюю тебе аршином!

Вона зрозуміла, що великий герой був насправді кравцем, і вранці поскаржилася батькові.

Король заспокоїв її і сказав:

– Уночі залиш двері спальні незачиненими. Щойно твій чоловік засне, мої слуги зв'яжуть його й віднесуть на корабель, який відвезе його в далекі краї.

Але королівський зброєносець усе чув і розповів кравчині.

Коли королеві здалося, що чоловік заснув, вона встала, подала знак слугам і знову лягла.

А кравчина, що тільки прикидався, ніби спить, почав кричати:

– Гей, поший мені куртку і заштопай штани, інакше я відлупцюю тебе аршином! Я прикінчив сімох одним ударом, убив двох велетнів, привів із лісу єдинорога, спіймав дикого кабана. Чи мені боятися тих, хто стоїть за дверима!

Слуги почули, злякались і кинулися тікати так, ніби за ними гналося ціле військо.

Відтоді ніхто не наважувався зачепити кравчину, і він залишався королем до кінця свого життя.

Горщик каші

Жила собі дівчинка. Якось пішла вона в ліс по ягоди й зустріла бабусю.

– Здрастуй, дівчинко, – сказала старенька. – Дай мені ягід, будь ласка.

– Бери, бабусю, – відповіла дівчинка.

Поїла старенька ягід і сказала:

– Я тобі теж дещо подарую. Ось тобі горщик. Варто лише сказати: «Раз, два, три, горщику, вари!» – і він почне варити смачну солодку кашу. А якщо сказати: «Раз, два, три, горщику, не вари!» – він одразу перестане варити.

– Дякую, – сказала дівчинка, узяла горщик і пішла додому.

Тепер вони з матір'ю завжди мали на обід смачну солодку кашу.

Одного разу дівчинка пішла з дому, а мати поставила горщик перед собою і сказала:

– Раз, два, три, горщику, вари!

Горщик почав варити і наварив дуже багато каші. Мати наїлася досхочу, але забула, як зупинити горщик. Каша була в кімнаті, на ґанку, вже була й на вулиці, а горщик усе варив. Злякалася мати, побігла по дочку, але не змогла перебратися через дорогу – гаряча каша текла рікою.

Добре, що дівчинка була недалеко. Побачила вона, що робиться, і побігла додому. Сяк-так вилізла на ґанок, відчинила двері і гукнула:

– Раз, два, три, горщику, не вари!

Горщик перестав варити кашу. Але ще довго городяни їли кашу, черпаючи просто з вікон, а той, кому доводилося їхати чи йти по вулиці, мусив проїдати собі в каші дорогу.

Але ніхто не скаржився. Дуже смачна та солодка була каша.

Ганс і смугастий кіт

Водного мельника не було родини – тільки троє учнів. Якось він скликав їх і каже:

– Рідних дітей мені Господь не дав, тож хочу відписати млин одному з вас. А матиме його собі той, хто знайде для мене найкращого в світі коня. Ступайте, а через сім років вертайтеся, та не з порожніми руками.

Молодший з учнів, Ганс, був велике ледащо, та ще й дурний, як ступа, – тож усі з нього глузували.

– А ти куди зібрався? – брали його на сміх старші учні. – Навіть як і пощастить тобі з млином – він же тобі так треба, як собаці п'ята нога.

Ганс мовчки прошкував поряд, але вночі старші знайшли спосіб утекти від нього. Наступного ранку прокинувся Ганс,