Читати книгу - "Старо-світські батюшки та матушки"

лагодився лягти на постіль, але роздратований старий батюшка налапав Мельхиседека й знов сіпнув за сорочку так, що в його на шиї знов зостався тільки комір. Паничі обскубли решту й рукави.

– Ой господине! дайте ще сорочку, та вже міцнішу, бо знов оті кати пошматкують,– благав о. Мельхиседек через двері.

Онися трохи розсердилась, одначе встала, навпомацки дійшла до скрині, полапки вийняла з скрині стару сорочку й подала Мельхиседекові.

– Так вам і треба, щоб не лякали! – говорила Онисія Степанівна.– Але як цю подеруть, то вже більше не дам.

Гості вже більше не зачіпали Мельхиседека.

Тепер вже справді усі потомились. Розмова й жарти якось не клеїлись. Усі незчулись, як позасипали дуже міцним сном. Вже й мерці нікому не то що не показувались під вікнами,– навіть нікому не снились.

Тільки що надворі почало розвиднюватись і в кімнаті заворушились матушки, о. Мельхи-седек тихенько встав, налапав кухля з раками, повитягав раки й попідкидав під кожухи двом старим батюшкам, котрі спали як побиті. Надворі почало сіріти. Отець Мельхиседек почав кричати на всю хату й побудив усіх. Старі батюшки ще спали.

– Як сплять! Як святі, а вчора мене набили бебехами, як жиди гамана,– сказав отець Мельхиседек, показуючи на сивих батюшків.– А доки ви спатимете? Вставайте, а то під вами ще й раки розплодяться,– гукнув отець Мельхиседек над самим вухом одного батюшки.

– Ой, щось щипається! Чортзна-що вигадав! Чого ти, отець Мельхиседек, щипаєшся? – крикнув спросоння другий батюшка.

– Дух святий з нами! Я лежу од вас за верству. Може, вас, панотче, блохи кусають,– сказав Мельхиседек з невинуватістю ягняти.

Старий батюшка знов крикнув і схопився з постелі. В його на нозі висів рак.

– А ба! Я казав, щоб ви не спали так довго, бо під вами заведуться раки,– сказав отець Мельхиседек, потягаючись.– Може, й під цим старим завелись раки. Паничі, а йдіть печеру-вати раки.

Отець Мельхиседек засунув руку під кожух і справді витяг звідтіль рака. Студенти кинулись і собі печерувати раки й витягли з-під панотця цілих п'ять штук. Старий панотець протер заспані очі, схопився з місця й почав облапувати себе навкруги. Він боявся, щоб раки часом не залізли, куди було не треба лізти.

В хаті піднявся регіт. Студенти ловили на постелі раки й складали на тарілку. Благочинний схопився з постелі й облапував кругом себе руками. Він боявся, чи не завелися часом за ніч і під ним раки. Отець Мельхиседек од-хилив двері в кімнату, де покотом лежали матушки, набрав жменю раків і потрусив ними матушок.

– Нате вам. матушки, на снідання павуків! – приказував Мельхиседек, посипаючи матушок зверху.

Матушки спросоння вгляділи маленьких раків, і їм здалось, що то ії справді здорові павуки.

– Ой павук! Їй-богу, павук! Ой лишечко!– заверещала Марта, на котру впав один рачок.

Слово «павук» зробило такий вплив, неначе іскра громовини. Матушки разом всі попрокидались, посхоплювались з постелі й повтікали до лежанки. Благочинна угляділа мохнатого рака й собі схопилась і стала на ліжку на ногах.

– Та це ж раки, а не павуки! – загомоніли, прочумавшись, матушки.– Де вони їх в гаспида набрали взимку? Це усе жарти Мельхиседекові. Як же можна так жартувати?

– А чого ж ви так довго спите та викачуєтесь на соломі? – обізвався з світлиці отець Мельхиседек.– Це добрі хазяйки: сплять пак до обіда. Спасибі ракам, що вас побудили. Вставайте та по чарці давайте, а ви, Онисіе Степанівно, звеліть поварити раки на снідання старим панотцям, бо це ми під ними на-печерували. Це ви виплодили: чия праця, того й користь.

Отець Мельхиседек розігнав усім сон. Матушки швиденько повмивались. поприбирались й вийшли до світлиці.

– А бачте, як швиденько прибрались. А то б і досі качались на подушках та язиками мололи нісенітницю,– сказав отець Мельхиседек.– Будемо пити вже похрестини, чи що.

На столі вже стояла закуска й горілка. Благочинний прочитав «Отче наш».

Гості почали пити похрестини. Олеся розсердилась за ті раки, звеліла запрягати коні і, покинувши в гостях мужа, сама поїхала додому. Балабуха зоставсь пити похрестини.

Гості дуже розгулялись. Нікому не хотілось їхати додому. Час був зимній, безробітній. Дома брала кожного нудьга за саме серце.

– А що, люди добрі? чи роз'їдемось додому, чи ще куди гуртом заїдемо гостювати? – подав свою гадку отець Мельхиседек.

– Ой, не хочеться додому! Коли б так, щоб проїхати тільки проз дому та й поминути її,– загомоніли матушки.

– Чия дома найближче, туди їдьмо усі гуртом гостювати,– подав раду отець Мельхиседек.

– Добре, добре! – крикнули матушки. Найближче жив благочинний та Прокопович, батько Онисії Степанівни. Гості почали вилічувати верстви, іі вийшло, що Богуслав на півверстви ближче од Чайків. Припадало їхати в Богуслав до Балабухи. Балабуха знав, що його жінка стане гопки, як угледить цю всю компанію в своїй світлиці, одначе не посмів сперечатись і запросив до себе гостей.

Позапрягали коні. Гості повдягались і випили на дорогу. Посидівши трохи в кожухах і випивши ще по одній при новій декорації, гості вийшли на ганок; на ганку ще випили на дорогу, випили до коней і до санок, почастували погоничів і рушили в дорогу. Балабуха сів з Прокоповичем на одні санки; вони виїхали з двору позад усіх.

Санна дорога була добра, але сніг був здоровий. По обидва боки дороги лежали замети. Надворі було тихо й вогко. Стояла м'яка одлига. Сніг лип до полозків, до кінських копитів. Усе небо було закрите хмарами, як густим білим димом. Над далекими горбами та ярами небо ніби зливалось з землею, вкритою товстим білим сніговим шаром. Здавалось, ніби сніг вкрив і землю, й небо, й вони злились докупи.

Балабуха закутався в теплі вовки, насунув на лоб теплу сиву смушеву шапку з вухами й незчувся, як заснув. Старий Прокопович неначе заметився од його сном та й собі заснув, випивши добре на дорогу. Проти поїзда їхав другий, такий самий довгий поїзд: то їхали польські пани-дідичі гуляти з нудьги так само од сусіда до сусіда. Батюшкам довелось звертати в замети. Коники пурхнули з санками в сніг, наче в петльоване борошно. Легенькі санки перехнябились на замет. Сонний Балабуха й Прокопович повипадали з санок на м'який сніг, неначе на перини. В погонича ь голові шуміло. Він навіть не оглянувся назад на санки. Самі коні потюпали доганяти поїзд. Батюшки зостались спати на заметі. Прокоповичеві навіть приснилось, що він спить в себе в катразі, що в катрагу влетів рій, покрутився над ним та й полетів.

Валка гостей