Читати книгу - "В тіні янгола смерті"

на отаманській чайці Бородавки, причому Бородавка доручив Никодиму стерно. Вітер роздував вітрила козацьких бойових човнів, веслярі розмірено працювали веслами, здіймаючи каскади бризок, що грали на сонці вогняними крапельками, і чайки неслися вперед!

Бородавка сидів на задньому горищі біля Никодима і потягував люльку.

— Лиман будемо проходити вночі, — говорив він Бузині, — коло Переправи Воїнів завжди вартові бусурманські стоять, а ми повинні з’явитися в Синопі, як грім серед ясного неба!

— Твоя правда, Степане, — погодився Бузина.

Никодим, добродушно мружачись на сонці, вправно стернував.

— Оце лоцман! — нахваляв його Бузина. — Такого не гріх і на гетьманську чайку! Мабуть, усі обмілини знаєш?

— Інакше і бути не може, — спокійно відповів водяник.

Бородавка лише посміхнувся у вуса.

— А скажи, Никодиме, чого ти пістолі не носиш? — запитав Бузина.

Водяник сплюнув за борт.

— Не по мені ця зброя. Люблю віч-на-віч! Щоб ворога відчувати! І топір мій мене жодного разу не підвів, що ж я йому зраджувати буду?

— І то правда, — погодився Павло.

До вечора козацькі чайки ввійшли у величезний Дніпровський лиман. Важко було визначити, де ж кінчаються прісні води Дніпра і де вони зливаються із солоними водами Кара Дениза, як турки називали Чорне море.

Береги лиману були посічені безліччю заплав і густо порослі очеретами. В одній з таких заплав і зупинилися козацькі чайки. Посилився вітер і пішов дощ.

— Слава тобі, Господи! — сказав Швайка. — У море вийдемо непоміченими!

З настанням ночі, як за велінням неба, припинився дощ і стих вітер, і військо вийшло в море. Показалися зірки, і чайки понеслися до берегів Малої Азії, яку козаки називали Анатолією, до гавані приреченого Синопа.

Сходило сонце. Бородавка, що дрімав на горищі, потягнувся і відразу почав забивати люльку. На носі чайки стояли двоє. Бородавка насупився. Помаки!

— Чого не спиться? — пробурчав курінний.

Один з козаків, ще зовсім молодий козак Петрусь, навіть не обернувся, а товариш його, старий запорожець Кендюх, колись дебелий козак, а тепер згорблений старик, який провів двадцять років на галері й за весь цей час лише рік був помаком, обернувся. Бородавка відразу пошкодував про тон, яким звернувся до козаків.

Кендюх тримався лівою рукою за хрест, а правою за рукоять шаблі; в його очах блищали сльози і повільно збігали по зморшкуватих щоках.

— Синоп… — хрипло мовив він. — Вітер попутний, незабаром Синоп!

Серце Бородавки защеміло.

— Натерпівся ти, братику, у неволі бусурманській!

Кендюх крутнув головою, опустив руки і сів на лавку.

— Так хіба ж тільки я? — проказав він, не підводячи голови.

Петрусь обернувся і сів поруч. Обличчя молодого козака було білішим за фороський мармур, губи тремтіли.

— Ох, і доберуся я до вас… — процідив він крізь зуби і погрозив поки що невидимому місту кулаком.

Цієї миті отаманська чайка кошового викинула прапор-гасло, і чайки стали збиратися в коло.

— Браття! — голосно крикнув Швайка. — Попереду Синоп! Брати будемо вночі. Двадцять обраних мною козаків підуть перед нас на сандалі, що ми за собою тягнемо. З ними буде п’ятеро помаків, троє з яких знають у Синопі. Двоє будуть переодягнені в купців, ніби вони з Кафи. На козаках про людське око кайдани будуть, але такі, що легко скидаються! Їхнє завдання — відкрити нам ворота в синопській гавані, а далі, як Бог поможе, самі впораємося!

І ось призначені кошовим козаки стали перебиратися на сандал. Серед них був Андрій і Бузина.

— Е, так діло не піде! — обурився Никодим. — Кошовий, відправляй і мене!

Швайка посміхнувся.

— Це ж треба, як ти до цього характерника прив’язався! Добро! Стецю! — крикнув одному з козаків. — Міняйся з кацапом кайданами!

Стецько байдуже знизав плечима і передав важкі кайдани водяникові.

П’ятеро помаків спустилися на сандал і переодяглися, а потім із жалем підставили свої оселедці під ятагани. Серед них був і Кендюх.

— От зараза! — вигукнув він, погладивши голену маківку. — Знову без чуба! Ну, нічого, діло того варте!

— З Богом, хлопці! — махнув рукою Швайка, і сандал, піднявши вітрило, понісся до гавані Синопа.

— Який же ти дурень! — сказав Андрій Никодиму. — І чого тобі лізти поперед батька в пекло! Йшов би з усіма!

Водяник труснув кайданами.

— Хочу Синоп подивитися, адже ви, як я зрозумів, каменя на камені у ньому не залишите. А Бородавка казав, що місто красиве!

— Що ти в цьому розумієш? — здивувався Андрій. — Ти ж… ну, сам розумієш.

Водяник знизав плечима.