Читати книгу - "В тіні янгола смерті"

139
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 42 43 44 ... 49
Перейти на сторінку:

— Мабуть, таки твоя правда… Мені миліш за все простори і воля… Тому-то до вас і пристав. Не розумію я краси міст ваших, мішків кам’яних! От ви, запорожці, молодці, — з матінкою природою нерозлучні, вольності свої ревно оберігаєте, тому і тягнеться до вас наш брат. От скажи мені, Сивий, проміняв би ти волю свою запорізьку на хороми білокамінні?

— Нізащо! — не замислюючись відповів Андрій.

— Отож бо, — бундючно сказав водяник.

— І все-таки, Никодиме, відкіля ти родом? — запитав Бузина. — Кажеш — кацап, а по-нашому он як складно балакаєш!

— Давно перебрався він до нас, — відповів за нього Андрій, — а жив на хуторі в Гапки моєї, допомагав мірошникові.

— А-а-а! — протягнув Павло, — а топорем так володіти тебе теж мірошник навчив?

— Доля кожного чоловіка навчитися володіти зброєю — то святий обов’язок! — відповів водяник. — Щоби будь-якої миті кривдникам відкоша дати!

Бузину, здається, задовольнила така відповідь.

— Земля! — крикнув сторожовий козак, і всі підвели голови: попереду показалися білі стіни Синопа.

Кендюх глухо прохрипів:

— От він, проклятий!

— Тримайся, козаче, — підбадьорив його Бузина, — відплатимо сповна.

Попутний вітер швидко гнав легкий сандал до берега. Місто наближалося. Ось козаки вже могли бачити вартових, що стояли на стінах фортеці, а трохи згодом сандал уже входив у квітучу гавань «міста коханців». Азіатський світ недарма охрестив так це місто. Синоп буквально потопав у зелені квітучих і пахучих садів. Дивовижні творіння рук архітекторів усього Сходу робили місто справжньою перлиною Азії.

Білокам’яні шпилі мінаретів, прикрашені півмісяцями, гордо здіймалися до небес. Вигідне географічне розташування Синопа робило його одним з центрів культури і торгівлі Османської імперії, а затишна тиха бухта була його красномовною візитною карткою. Але не слід забувати, що всіма своїми благами, всією своєю величчю і красою це місто завдячує тяжкій і непосильній праці тисяч і тисяч невільників, які або вже полягли на каторжних роботах, або ще конають в темних і сирих його підвалах.

Досвідченим оком козаки відразу виявили у гавані дві військові галери, інші судна — близько трьох десятків — були торговельними.

Коло пристані сандал зустрів управитель порту, гладкий смаглявий турок, похмурий, з вузькими злими очицями на опецькуватому обличчі і чорною густою бородою.

— Салям, паша Ібрагім! — звернувся до нього Кендюх, вклонившись і приклавши праву руку до серця.

Паша витріщив очі, силкуючись пригадати, де бачив цю людину.

— А-а-а! — протягнув він, і лице його знову зробилося звично похмурим. — Гяур! Салям. Яким вітром?

Кендюх знову вклонився.

— Вельмиповажний паша вкотре забувся! Милістю падишаха я вже рік як правовірний і вірою-правдою служу нашому володареві, хай продовжить Аллах літа його! Це купці з Едирне! — вказав він на своїх товаришів, що стояли поряд, пишні й набундючені, як індики. — Я з товаришами супроводжую їх! Кількома днями раніше ми покинули Кафу, де придбали в подарунок світлому падишахові на галери його оцих запорізьких козаків! — Кендюх показав на закованих у кайдани запорожців, що сиділи на борту човна. Козаки опустили голови і байдужим до всього поглядом дивилися на свої окови.

— А в Синоп навіщо? — запитав паша.

Один з купців гнівно відповів.

— Чому паша допитує нас, як злочинців? Справи торговельні привели нас до цієї перлини падишаха! Чи підозрює нас у чомусь?

Ібрагім-паша зам’явся. Він не мав наміру псувати з купцями стосунки, а тому вклонився.

— Пробачте, правовірні, така робота моя! Різний люд стікається в Синоп, моє ж завдання контролювати цей потік!

Удаваний купець насупився, але все-таки кивнув, мовляв, розумію, дістав з-за пазухи важкий гаманець і подав його паші.

— Візьми, вельмиповажний, мито, з невеликою надбавкою за подальшу гостинність!

Паша схопив гаманця, і той відразу зник у складках його величезних шароварів.

— А скажи, о шановний Ібрагім-паша, де ми можемо зупинитися в Синопі, та так щоб недалеко від цих воріт? — запитав інший купець. — І бажано в будинку з підвалом, де можна було б замкнути цих невірних собак, щоб не оскверняти їхнім виглядом очі правовірних Синопа? Платимо щедро і наперед!

Паша спокусливо облизнувся, його очі загорілися, а Кендюх ледь помітно посміхнувся. Він прекрасно знав, що будинок паші знаходиться неподалік воріт, і що паша дуже вже ласий до золота.

— А чи надовго купці в Синоп?

— На два дні, але оплатимо, як за тиждень. Аби було за що!

Ібрагім широко посміхнувся і розвів руками.

— Ну, тоді ласкаво прошу до мене! Мій будинок майже коло воріт і яма для цих знайдеться!

— Гяуре, — звернувся він до Кендюха, — веди купців до мене і скажи Зулейці, нехай влаштує їх якнайкраще!

«Купець» розплатився з Ібрагімом, як і обіцяв, за тиждень і направився слідом за Кендюхом та козаками, що несли важкі скрині.

1 ... 42 43 44 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В тіні янгола смерті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "В тіні янгола смерті"