Читати книгу - "Беладонна. Любовний роман 20-х років"

Мне самому и дик, и странен Тот свет, который я зажег… Ал. Блок Розділ 1
Авіадама й дівчина в зеленому

Я дістав від неї записку. Здоровкалась і лишила в моїй руці.

«Сьогодні в мене. Після кіно. Федя полетів…»

Знаю — я зашарівся, як жоржина, та було темно — і ніхто не бачив. Ще стало раптом тепло, легко — полетів у недосяжні краї. Яскраве світло в антракті знесло на хвилю на землю, в гущу червоноармійських гімнастерок…

Пригадую, мені щось говорили, про щось розпитували — тільки пригадую, а хто, що — не знаю. Да… ще зустрівся з її поглядом, але це так хутко, як блискавка… І потім знову шугав у ефірових просторах.

Виходив із клубу, неначе на крилах. Майнула постать моя в дзеркалі, у фойє… Ще стукнувся з кимсь лобом… Не бачив нікого, нічого. І хотілось бігти, бігти… Схопитись вітрові на крила — і швидше, швидше… Та вітер не брав, не під силу йому, а трамвай, як на те, не ходив. Тому притис на батьківські. Одна вулиця, друга, центр. Вона живе у великому п’ятиповерховому будинку. Я був у неї раз: чоловік її — мій начальник. Тоді в якійсь справі заходив, а тепер?..

Перед парадним надумав не йти, к бісу послати. Та принада чогось таємного штовхала вперед. Один поверх, другий… Постукав легенько у двері. Так легенько, що почув, як у мене застукало серце. Навіть легше, бо стуку моїх пальців я зовсім не чув. Скільки це часу — хто й зна… Може, хвилину, може, і більше. Нарешті почулося:

— Ви?..

Двері за цим відчинилися, і зараз же за мною заскиглив ключ. Я був у її кімнаті…

— От молодчина!.. Проходьте до столу…

(А на столі самовар, чашки, келішки, закуска. Повен стіл.)

— Та кашкета киньте!.. Не бійтесь — не вкрадуть!

Кинув. Власне, не кинув — сам якось випав із рук.

— Куди ви?.. Ой, Боже! Подайте сюди!..

Шугнула за ним рукою під стіл, а другою мені на плече.

— Ну, будьте як дома. Як вам: з лимоном, з варенням?.. Ой, стривайте!.. Може б, ви їли що-небудь?

— Ні-ні, я не голодний…

— Знаю, який не голодний… Посидьте хвилину!

Мотнулась — дістала з буфету карафку.

— Вип'ємо, хлопчику?

— Як ви сказали?!.

— Ловіть, он полетіло… Ну, за ваше!.. І по другій, щоб разом!.. За віщо, хохльонок?

— А це що за імення?..

— Пробачте, забула!.. Ви ж пак українець. Ну, раз, два!.. За віщо?

— Їй-богу, не знаю!..

— От іще… За наше невідоме далі! Згода?.. Згода!

Весело стало. А в жилах, по тілі — огонь. І вона — на щоках троянди, і очі не очі — звірки. Присунулась раптом… Притислася всім тілом… А подих гарячий-гарячий, з огнем.

І враз спокійно, тихо:

— Скільки вам років?..