Читати книгу - "Беладонна. Любовний роман 20-х років"

— А це ще навіщо?..

— Скільки вам років, питаю?

— Років… Ну, двадцять чотири…

— Ой, боже! Невже?..

— Можу довести…

— Боже мій!.. Дитина ще!

Підвелась. Руки вгору, за шию; пройшлась по кімнаті. Довгенько так, потім:

— Сумно, ой, сумно!..

— Чого?..

— Сум і тоска!.. Жахлива тоска!..

Грусть і тоска безысходная, Сердце уныло поет, И никто эту грусть, грусть глубокую Никогда ни за что не поймет…

— Так-таки й ніхто, Ніно Сергіївно?..

— Ніхто, Владю, ніхто…

— Ніколи? Все життя?..

— А вам це навіщо? Що вам до цього?..

Схилилась на стінку, застигла. Знову руки за шию, а очі непорушно — кудись. Тиша. Мертво. І я мертвий. Глупо втупився очима в блискучий самовар…

Тік-так, тік-так, тік-так…

То годинник у другій кімнаті.

Хо-хо, хо-хо, хо-хо…

Так серце в мені.

Дурне!.. Чого воно хекає так?

Вона просто жартує зі мною. Просто… я гарненький хлопчик, і все… Накинула оком — дай поводжу за носа. Це ж так інтересно…

А сама — дворянка. Приперла житуха — за льотчика вийшла. За гроші, за вбори, за веселе життя. А воно не веселе — нудь заїда… Іще мрії, мрії крилаті — де ви?..

В эти минути унылые Кто приголубит меня…

Тихо, до чортиків тоскно… Нарешті наважився:

— Ніно Сергіївно!..

Кто мне слово сердечное скажет, Чтобы горе забыть я могла…

— Ніно Сергіївно!..

— Що, мій хлопчику?

— Мій?!?

— А вам це не ясно?.. Говоріть: не ясно?..

Стрепенулась. Руками, мов птах великий крилами, повисла на шию мені.

— Мій і тільки мій!.. Чуєш, дурненький мій хлопчику?..

Стояв приголомшений, не знав, як на це реагувати. Та й не встиг би однаково, бо далі: стисла жагуче раптом — і я відлетів у куток. Відштовхнула, сама відлетіла — не розібрав.