Читати книгу - "Твоя Марія... і Кіб"

двору боязку Ілчину постать — дівча терпляче на нього чекало.

Даруа перевів «хлопавку» на бойовий звід, вдихнув глибше й зробив крок уперед. Двері слухняно пропустили гостя й акуратно клацнули в нього за спиною.

У холі панував півморок, якого не розсіювали навіть смужки контрастного освітлення, що слабко мерехтіло вздовж стін. Пахло свіжістю й трохи вологою травою.

Ватіш пройшов по пухнастому килиму, що встеляв підлогу. Ніщо тут не нагадувало лабораторію — скоріше невибагливий готель з обстановкою «під старовину». Жодного вікна, жодних дверей, окрім вхідних, тільки неширокі сходи, що вели нагору.

Дар піднявся сходами й опинився в просторій залі з навстіж розчиненими вікнами, майже суцільно заставленій ящиками з землею. Металеві підвіконня буквально вгиналися від квітів і рослин з жовтим стрілоподібним листям. Абааль? Але чому тоді листя облямоване крихітними жовтогарячими зубчиками, немов торочками?

Дар підійшов ближче. Все-таки рослини дуже схожі на абааль.

— Дикий абааль.

Даруа різко обернувся, підкидаючи дуло «хлопавки».

— Ви все-таки з’явилися, — спокійно констатував Норин.

Ватіша пройняло жаром, він квапливо опустив зброю.

— Я…

— Знаю, вам неодмінно треба було зі мною побачитися. Проходьте.

Василь відступив: за його спиною виявився вхід у саму лабораторію.

— Як же ви «ДЗ» не вберегли? — пропускаючи Ватіша у відсік, спитав Норин.

Дар тільки зітхнув у відповідь.

Норин всадовив гостя в старомодне глибоке крісло з лискучою вигнутою спинкою, а сам залишився стояти. Даруа помітив, що в цій кімнаті ніяких інших меблів просто не було, зате в центрі красувалася солідна установка біоаналізатора.

— Хочете їсти?

Ватіш відмовився, продовжуючи потай спостерігати за господарем. «Хлопавка» спочивала на колінах Дара.

— Бачу, ви успішно освоюєте місцеві звичаї, — всміхнувся Норин, поглядом вказуючи на «хлопавку».

— У вас тут всього навчать, — трохи ніяково відгукнувся Дар. — Мене так довго відмовляли від перельоту на базу, що, відверто кажучи, я вже почав сумніватися в самому вашому існуванні.

—  І тепер сумніваєтеся? — Василь підійшов майже впритул.

Даруа підвів погляд на високого, вже літнього чоловіка з ледь помітною сивиною в каштановому чубі.

Норин неквапно взяв руку Даруа й міцно стис у своїй долоні. Ватіш мимоволі охнув:

— Що ви робите?!

— Вітаюся. І тепер не вірите?

— Вірю, вірю, — поквапився підтвердити Дар. — Давайте краще спробуємо порозумітися за допомогою слів.

— Згода, — ховаючи посмішку, кивнув Норин. — Чому завдячую вашим візитом?

— Дублюю свій «дез». Що ж такого важливого не могли ви довірити сторонньому вухові?

Норин враз посерйознішав:

— Йдеться майже про злочин. На Капариді зустрічається так звана квітка Оі — рослина, здатна концентрувати неймовірну кількість енергії. Жителі планети Дзеоша розшукують її по всій галактиці, а капари не тільки приховують від Співдружності існування унікального витвору природи, але й всіляко намагаються його винищити. Я не міг передати повідомлення офіційними каналами тому, що його просто не пропустили б.

— Ви намагалися впливати на капарів?

— Неодноразово звертався до влади, але мої заяви воліють ігнорувати.

— Цією справою повинна займатися секторальна рада!

Кутики вуст спостерігача ледь помітно здригнулися:

— Спочатку раді непогано було б довідатися про це.

І все-таки якась тінь сумніву не полишала Ватіша:

— Але чому ви пішли в експедицію, не дочекавшись мого прибуття?

— Саме у зв’язку з цим, — відповів Василь. — Я мусив роздобути наочні докази, щоб надати їх раді.

Даруа подався вперед:

— Знайшли?

— Знайшов, але тепер немає «деза».

Дар скочив на рівні — йому більше не сиділося:

— А раптом є?! Ми з Ілкою обшукали все круг болота і ніде не знайшли уламків «бабки»! Якщо машина не розбилася, а затонула, контейнер мусив уціліти, отже, його ще можна дістати!

Норин сумно посміхнувся:

— У будь-якому випадку бракує часу. Мої технічні можливості не настільки широкі, щоб миттєво виловити контейнер. Вам і справді доведеться продублювати «ДЗ».

— Але чому ви не хотіли мене бачити?

— Розмова велася по офіційному зв’язку, який «спокійні» контролюють без особливих зусиль. Я збирався застати вас на космодромі перед самим стартом, щоб ця братія не встигла втрутитися.

— Невже це настільки серйозно?

— Настільки серйозно, що вам слід було б дочекатися посланого Ледоком мобіля у своїх люб’язних хазяїв. До речі, як поживає Ілка?

— Чудово, — буркнув Дар, — чекає на мене внизу.

— Ну й порядки у вас у Патрулі! — розсердився Василь. — Сам, виходить, іде в гості, а дівчину кидає за порогом! Кличте скоріш!

Ватіш пропустив повз вуха фразу щодо Патруля і майже бігцем кинувся виконувати наказ.

Ілка зустріла пілота зляканим поглядом:

— Знайшов?

— Знайшов! — радісно