Читати книгу - "Твоя Марія... і Кіб"

— Куди?

— Ходімо, побачиш!

Ілка ледве встигла підхопити з землі свою «хлопавку», як Даруа потягнув дівчину до будинку. Проторохкотіла чергова гама, й вони вбігли в м’яку напівтемряву холу…

— Добридень, Ілко.

Ілка так різко зупинилася, ніби з розгону наткнулась на стіну, й висмикнула свою руку з долоні Ватіша. Василь посміхнувся:

— Невже гість і в тебе встиг вселити сумнів щодо мого існування? Не треба дивитися на мене, як на онда, я жива людина…

Ілка мовчала, й Дар відчув щось недобре в цьому мовчанні, але зробити нічого не встиг!

Із помертвілим обличчям Ілка ступила вперед і всадила обойму з «хлопавки» в спостерігача Василя Норина! Крізь гуркіт стрілянини пролунало якесь дивне тріскотіння, Норин похитнувся, але встояв, хоча груди його навскоси перекреслила черга.

Дар вихопив зброю з Ілчиних рук, із силою штовхнув її до стіни, кинувся до спостерігача, але… завмер на півдорозі…

Майже впритул розстріляна людина присіла на східці й почала неквапно обмацувати сорочку.

— Десять дірок, — бурмотіла вона собі під ніс, — цілих десять дірок.

За спиною Ватіша щось упало, він машинально повернувся й побачив спотворене істеричним сміхом обличчя Ілки. На підлозі валялася збита зі стіни коробка освітлювача.

— Даре, він кулі рахує! Постріли лічить!

Ілку не тримали ноги, Ватіш ледве встиг підхопити її.

— Він… постріли рахує.

Сміх перейшов у схлипування.

—  Ілко, — Дар озирнувся в сум’ятті. — Заспокойся! Все нормально, нічого не сталося. Хочеш, я тобі води…

— Ні! — Ілка гарячково вчепилася в руку Даруа. — Не йди, не залишай мене з… ним!

— Десять дірок, — правив своєї «Норин», легенько похитуючись то вперед, то назад, і щось тихенько дзенькало в такт його рухам.

— Де-есять дір-рок.

Ватіш силоміць відірвав Ілку від стіни:

— Ходімо, негоже тобі дивитися на таке.

— Де-есять ді-ірок, — лунало їм услід.

На повітрі Ілці стало краще.

— Даре, звідси треба йти, — сказала вона, благально дивлячись на Ватіша. — Тут недобре місце, та й «спокійні» можуть примчати!

Даруа мовчав, щось зосереджено обмірковуючи.

— Шкода — випромінювача нема, — зітхнув він нарешті. — Ти не знаєш, де Василь міг зберігати інструменти?

Ілка перестала плакати.

— На другому поверсі, в лабораторії була вся його техніка, — ще тремтячим голосом вимовила дівчина і, втираючи сльози, попросила: — Тільки ти не йди.

— Тоді ходімо зі мною.

— Але ж там…

— Тоді сиди тут.

— Ні!

— Тоді йди додому! — гримнув остаточно виведений з рівноваги Ватіш.

Ілка підвелася і, не оглядаючись, пішла геть. Ватіш повернувся в будинок, де на сходинці й досі похитувався манекен з обличчям і голосом Василя Норина.

Я не дуже добре тямлю в подібній техніці, але «ламати — не будувати»: безцеремонно випатрав цього робота, а на додачу прихопив ще й частину зовнішньої оболонки. Відчуття, між іншим, було наймерзенніше, однак нехай тепер спробують заперечити. Навіть якщо довести факт убивства не вдасться, хай пояснять, з якою метою створено цю ляльку.

Але за що все ж таки вбили спостерігача? Василь хотів повідомити щось термінове, але ж «дез» миттєво переслати не могли. Невже він не пробував скористатися офіційним зв’язком? Чи пробував? Прохання про «ДЗ» пішло каналами урядового зв’язку без перешкод. Що змінилося за той час, поки я отримував контейнер і добирався сюди з «Талану»?

Я вдерся в лабораторію з твердим наміром відшукати бодай якісь записи. Лабораторія займала обидва поверхи, але вхід мала тільки з другого, а від першого, від холу, була цілком ізольована. Незвичайне планування збивало з пантелику.

Без особливого успіху обшукав я блоки електронних машин: хтось встиг вилучити все, що стосувалося останнього періоду роботи спостерігача на Капариді. Вцілілі залишки записів несли надто мало інформації. Очевидно, Василь цікавився абаалем і спробами його культивування — часто траплялися нотатки суто ботанічні: врожайність, швидкість росту, опір несприятливим умовам зовнішнього середовища. Подекуди з’являлися згадки про улів та іншу живність Капариди…

При створенні свого боввана капари, мабуть, розраховували на людину, особисто зі спостерігачем не знайому, хоча, я бачив запис останньої бесіди по візв’язку з керівництвом космофлоту. Робот досить точно копіював не тільки голос, але й манеру говорити. Техніка в цих натуралістів на висоті, досі роботи такого класу мені не траплялися. Цікаво, скільки часу було витрачено на його створення, а головне — навіщо?

Тут я добряче почухав носа, й відразу думки надзвичайно проясніли. Цілком можливо, електронну пам’ять машин вичистили не «спокійні», а сам Василь. У такому разі треба шукати надійне місце, де записи сховані від настирливої уваги служби спокою. А чи не допоможе мені в цій справі Ілка? Здається, вона непогано орієнтується на базі?

Тільки я намірився уточнити напрямок Ілчиного відходу, як натрапив на сходах на групу мишоподібних мундирів на чолі із самим паном Стоногою. Мишоподібні вочевидь були ощасливлені виглядом моєї розгубленої фізіономії (чого не можу сказати про себе), причому зазнати повного щастя їм