Читати книгу - "Кресова книга справедливих"

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 702.

Буда, ґміна Кисоричі – українське село.

У січні 1944 року дві хати українців, які допомагали полякам з сусіднього села Боровина, де влітку 1943 року було вбито близько 50 мешканців, були оточені членами УПА і спалені. Загинули, між іншим, Сергій Богданець та його брат Богдан.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 758.

Будки Борівські, ґміна Кисоричі – польське село, в якому проживало декілька українських родин.

У ніч з 6 на 7 грудня 1943 року члени УПА водночас напали на Будки Борівські та сусідні села Довгань і Окопи, вбиваючи близько 130 поляків. Ті, хто врятувалися під час нападу, сховалися в мешканців українського села Нетреба, які самі приховувалися в лісових куренях, бо не хотіли вступати до УПА. Велика група втікачів перейшла колишній польсько-радянський кордон. «У селі Перевисянка, – згадував Леон Жур, – нас прийняли гостинно, розподілили по хатам і куреням, зігріли й нагодували. Моя родина поселилася в Марка Лося. Як же інакше вели себе українці, які не заразилися націоналізмом, адже це були родичі, брати й свати цих наших, польських, які проживали тут же на колишньому кордоні».

Українця Андрія Костюка, який проживав між Будками і Боровом, за надавання допомоги полякам у 1943 році, члени УПА кілька разів мучили, а у 1944 році – вбили.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 758–760; L. Żur, Mój wołyński epos, Suwałki 1997, с. 72; Z. Bukowski, Powiat Sarny, ч. 3, „Na Rubieży” 2000, № 46, с. 48.

Діброва, ґміна Кисоричі – польський хутір.

У середині грудня 1943 року члени УПА вбили кільканадцять осіб. За відмову брати участь у нападі були вбиті українці Фелікс Борода, Леон Деменчук, Жук і четвертий на ім’я Платон.

Українець Микола Коломієць попереджав мешканців довколишніх сіл про плановані акції УПА, рятуючи багато поляків. «Він не робив цього з бажання зиску, – оцінює командир самооборони у Рокитні, Єжи Дитковський, – і також не для того, щоб сподобатися полякам, він просто йшов за голосом людської совісті!».

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 760; AW, II/1863, J. Dytkowski, Historia wojskowej organizacji konspiracyjnej Samoobrony Odcinka „Rostów” 27 DP Armii Krajowej z siedzibą w Rokitnie, арк. 107.

Золоте, ґміна Дубровиця – лісництво, населене, в більшості, українцями.

На початку 1943 року родина Теодоровичів з десятьма дітьми почала приховуватися від УПА. «Вони не могли чекати дома, коли прийдуть їх вбивати, – пише про свою родичку Гелена Кшемьоновська-Ловкіс. – Антося вдягала дітей якомога найкраще і темним вечором виводила їх у ліс. Забирала якісь перини, щоб прикрити наймолодших. [...] Однієї ночі, причаївшись у кущах, вони почули якісь чалапаючі кроки. Вони до них наближалися. Налякані, розпізнали стару сусідську бабку, яка... несла для дітей гаряче молоко. Наступної ночі знов хтось підкрадається... Цього разу це був їхній великий пес, який залишив хату, щоб бути з дітьми. Українські сусіди підглядали ці дії матері та мовчали. Тільки один з них не витримав і, в таємниці від інших, прийшов до дядька Антонія: Теодоровичу! Ви вже на ніч до лісу не виходьте. Діти померзнуть. І так кожен, якщо захоче, по слідах на снігу вас знайде. От і бабка вас знайшла, і собака. А бульбівці не знайдуть? Я наглядатиму і буду слухати у своїх. Якщо захочуть іти до вас, то раніше повідомлю!

Завдяки цьому чоловікові живе вся родина. Повідомив вчасно. За це дядько йому залишив дві корови. Сам встиг вивезти родину до Дубровиці, а потім, з іншими втікачами, у Сарни».

Джерело: H. Krzemionowska-Łowkis, Wołyń – opowieści prawdziwe..., с. 60.

Карпилівка, ґміна Кисоричі – українське село, в якому проживало декілька польських родин.

У травні 1943 року члени УПА вбили чотири польські родини. Ці родини, не зважаючи на попередження прихильних до них сусідів-українців, наприклад, Грицька Галавея, не покинули село.

Джерело: B. Janik, Było ich trzy, Warszawa 1970, с. 143.

Лядо, ґміна Клесів – польське село.

У грудні 1942 року солтис Фелікс Лабендзький і його секретар Генрік Ґарбовський від українки Ольги Семенюк з хутору Саклів отримали вістку, що націоналісти в Томашгороді планують їх обох вбити. Також інші українці з Саклова і Томашгорода передавали інформацію про небезпеку, яка загрожувала полякам, завдяки чому багатьом з них вдалося вчасно виїхати.

Джерело: H. Garbowski, Polesie Wołyńskie pod okupacją niemiecką, Warszawa 2003, с. 19, 29, 78.

Окопи, ґміна Кисоричі – польське село, яке налічувало 60 обійсть.

15 червня 1943 року, на зворотній дорозі після поїздки в Рокитне за ліками і перев’язувальними матеріалами, була вбита УПА вчителька Феліція Масояда та її служниця й візник. Масояду поважали і поляки, і українці, і одним, і другим вона допомагала в різних життєвих справах, лікувала їх. Вона поїхала до Рокитного, не зважаючи на попередження українця Костянтина К. з Нетреби.

У ніч з 6 на 7 грудня 1943 року село, разом з сусідніми місцевостями Будки Борівські та Довгань, стали об’єктом атаки з боку УПА. Всього загинуло близько 130 поляків. Українець Трохим Дмитрук остерігав, але вірити не хотілося, бо раніше села добре захищалися радянськими партизанами.

Джерело: B. Janik, Było ich trzy..., с. 140–142, 264.

Перестанець, ґміна Клесів – польсько-українська колонія.

Як свідчить Вероніка Крецмер, дівоче Лабендзька, мешканці колонії здавен-давна жили в дружбі, урочисто святкували Новий 1943 рік, а під час