Читати книгу - "Кресова книга справедливих"

Великого посту польська й українська молодь виконала і поставила дубовий хрест. «Усі цілували той хрест і торкалися до нього рукою, складаючи присягу, що не зробимо один одному кривди. [...] Ми тоді не знали, що й українці наражаються на небезпеку за надавання допомоги або інформації полякам».

Весною 1943 року члени УПА кілька разів нападали на колонію. Про загрозу життю поляків остерігали українці з родини Борейків і Ґісів, а також Іван Семенюк.

На початку 1943 року сини Адама Ґіса важко побили свого батька за те, що він вигнав агітаторів з Клесова, які хотіли їх намовити до вступу в УПА і вбивств поляків. У результаті побиття Адам Ґіс помер, але перед смертю встиг остерегти Яна Лабендзького.

У березні 1943 року члени УПА вбили Гарасима Ґіса, сина Адама, за попередження поляків про планований напад.

У квітні 1943 року, коли мешканці колонії, які задля безпеки перебували в сусідньому селі Лядо, під’їжджали до Перестанця, щоб займатися польовими роботами, родина Лабендзьких проживала в Ґісів – до моменту, коли господарі вирішили, що обом родинам загрожує напад УПА.

«28 травня близько півдня, – згадує Вероніка Лабендзька, – у Лядо прибіг українець з Сех на прізвисько „Чигун” („Джиґун”?) і сказав, що Старики вже знищені, що 600-особова група УПА, яка винищила Старики в ніч з 28 на 29 травня, повинна напасти на Лядо. Він це передав та зник у лісі. Це був простий селянин, босий, він біг 16 кілометрів, щоб повідомити нас про небезпеку. Я бачила цього селянина і чула, що він говорив. Він прибіг до коваля Юзефа Ґарбовського, в якого після втечі з Перестанця ми проживали. Це була наша родина. В кожного з господарів було по кілька родин... Це все правда! Цей селянин врятував нам життя. І за це я, від імені всіх, йому дякую».

У травні 1943 року члени УПА вбили Дмитра Ґіса. Загинули також Петро Борейко з дружиною Надею, які надавали притулок польській родині Янушкевичів.

У липні 1943 року поляки з Перестанця, під охороною радянського партизанського загону приїхали на жнива. Коли збиралися повертатись, українець Іван Семенюк остеріг їх, що члени УПА приготували для тих, що повертаються, засідку (пізніше він за це був важко побитий). Партизани зловили в лісі члена УПА, Федора Хоменюка з Саклова, та хотіли його розстріляти, але Вероніка Лабендзька змогла його захистити.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 778–779; W. Łabędzka-Kretschmer, Ucieczka taborowa mieszkańców Perestańca, [у:] A. Peretiatkowicz, Wołyńska samoobrona w dorzeczu Horynia, Katowice 1997, с. 56–74; L. Karłowicz, Ludobójcy i ludzie..., с. 14.

Рудня Льва, ґміна Кисоричі – польське село з однією українською родиною.

21 травня 1943 року село було атаковане УПА. Загинуло близько 30 осіб.

Від нападу врятувалася родина Юзефи Півцевич, яку вчасно попередив сусід-українець і завдяки цьому вона встигла втекти.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 769–771.

Тотовичі, ґміна Антонівка на річці Горинь – українське село, в якому проживало декілька польських родин і, до 1942 року, кільканадцять єврейських.

У першій половині 1943 року на мосту на річці Горинь була вбита українка з колонії Видимер, Ярина Волошин, член УПА, яка відмовилася вбити польську дитину.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 747.

Тур, ґміна Рафалівка – польська колонія.

16 липня 1943 року члени УПА вбили близько 50 мешканців. «З мого села Тур, – свідчить Станіслав Шумський, – каліка Ян Мілевич під час нападу бандерівців не міг тікати разом з колоною, тому він разом зі своєю дружиною Геленою сховалися в кущах, харчуючись овочами, які приносила дружина. Через кілька днів їх зустрів українець і у великій таємниці вночі перевіз їх у сіні до Рафалівки, де вони щасливо пережили».

Джерело: AIPN, 27 WDAK, III/13, Свідчення Станіслава Шумського.

Чертіж, ґміна Межиріччя – польська колонія.

Після вбивства членами УПА в червні 1943 року декількох поляків, кількадесят родин сховалися в лісі, боячись подальших нападів. Вони вирішили звернутися за допомогою до Ландвірта (німецького чиновника з питань сільського господарства) у Корці. Українка Параска Кравчук з села Велика Клецька передала інформацію. За поляками-кочівниками прибув німецький ескорт і разом з інвентарем перевіз їх до Корця.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 698.

ПОЛІСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
КАМІНЬ-КАШИРСЬКИЙ ПОВІТ

Каливиця, ґміна Велика Глуша – українське село з п’ятьма польськими родинами.

Антоні Юневич згадує, як влітку 1943 року під час жнив він і його батько були остережені сусідом-українцем, щоб негайно поверталися з поля додому. «Він твердив, що в нього було кількох членів УПА, які довідались, що поруч на полі є два поляки, мали намір нас убити. Цей господар мав їх випросити, щоб вони цього не робили, бо, мабуть, хтось захоче помститися за це вбивство. Ми не мали підстав, щоб йому не вірити. Негайно, не докінчивши збору жита, ми повернулися додому. Цей приклад, так як десятки і сотні подібних, підтверджує очевидну тезу, що не всі українці на Волині й Поліссі були вбивцями або хоч би тільки симпатизували злочинним діям УПА. Декілька місяців пізніше – взимку 1943/1944 років – ми переховувалися в стодолах, на горищах чи навіть у хатах наших сусідів-українців».

Джерело: A. Juniewicz, Przyczynek do losów ludności polskiej w powiecie Kamień Koszyrski na Kresach Wschodnich w latach 1939–1944, „Na Rubieży” 2003, № 67, с. 36.

Любешів, ґміна Любешів