Читати книгу - "Знахідка на все життя"

— Тепер, шановні друзі, — урочисто проголосив Кузько, — давайте про діло. Напишемо заяву про наше бажання збирати солодець і віднесемо її нашій старості — Марійці. Вона зрадіє — ось побачите!

Тут же, на березі, друзі скріпили свою спільну заяву підписами на ребрі «іхтіозавра».

Біля школи хлопці зупинилися, тихо зайшли в коридор.

Похмай обережно відхилив двері шкільної Світлиці. Марійка сиділа за столом і щось старанно записувала у товстий альбом.

— Заходьте.

— Добрий день! Це, значить, ми!!! — з запалом і урочисто привітався Похмай і підійшов до столу.

— Що ви — бачу! Та це, повірте, не таке вже диво. Сідайте! — запросила хлопців староста.

Треба сказати, що Марійці не подобався рудий Кузько. Надто він став балакучий, та й любить стромляти свого пташиного носа не у свої справи…

— Марійко, ми — це все-таки диво! — гаряче запевнив Кузя.

— А саме? — вона з інтересом глянула на хлопчиків.

Друзі виструнчились.

— Ми — це значить загін шукачів солодкого коріння. Ось наша заява. — Кузик театрально вклонився і поклав на стіл папірець з коротким текстом, під яким красувалися три розмашисті підписи.

Марійка навіть не глянула на той папірець:

— Пізно.

— Що пізно?! Як це розуміти?

— Так, заява вже є, — пояснила Марійка.

— Хто подав? — враз спохмурнів Кузько.

— Подали заяву Федір Якимець, Василь Жук та Дмитро Галушка. А для збирання солодцю потрібен лише один загін.

— Що ж нам тепер робити? — друзі враз принишкли.

— І для вас щось знайдемо, — запевнила вожата, — будете збирати нечуй-траву. Вона росте на лимані.

— Збирати травичку — це дівоче діло. Інша справа — коріння копати.

До кімнати зайшла шкільна староста Олена Семенівна. Перебиваючи один одного, хлопці розповіли про своє непохитне бажання збирати коріння.

— Хто у вашому загоні за старшого може бути? — спитала Олена Семенівна.

— Кузьма Карасик, — відповів Тарас.

— Не заперечую. Надійний ватажок, на крижині не розгубився, — на мить замислилась вона, а тоді порадила: — Я гадаю, треба зробити ось що. Сьогодні ж увечері хай зберуться до школи всі хлопці, які погодилися збирати коріння, тоді й вирішимо, якому загонові доручити цю справу.

Похнюпившись, приятелі поверталися зі школи. Попасти у бажану бухту Солодкого коріння виявилось не так легко, як вони гадали. Де їм змагатися з отим Федором Якимцем, адже він на всю школу оратор. Жодних зборів не проходило без його виступу. Так що ввечері можна й не приходити.

Однак, тільки почало вечоріти, хлопці рушили до школи. На цьому наполіг Кузько, який запевнив товаришів, що вони переможуть, бо є у нього, Похмая, на цей випадок геніальна думка.

Коли друзі зайшли до шкільної Світлиці, їх уже чекали. Серед присутніх Кузик несподівано побачив і свого класного керівника Аркадія Полікарповича. Дуже любив він ставити різні запитання. Не обійшлося без них і на цей раз.

— Скажіть, хлопці, а чи не на морському дні росте солодке коріння? — жартома запитав він Сашка-Нептуна.

— Коріння на березі росте, — серйозно відповів Сашко.

— Шкода. От коли б те коріння росло у морі, я обома руками голосував би за ваш загін. Пірнаєте ви гарно. Торік, здається, Кузьма з ботаніці трійку мав. Чи не сплутає чогось і тепер? Візьме та замість солодкого набере гіркого коріння.

— Щось я цього не пам’ятаю, — дипломатично відповів Кузько, — а мо’й була. Трійки, Аркадію Полікарповичу, я погано запам’ятовую. От п’ятірки — то інша річ.

Невідомо, чим би ще зацікавився вчитель, коли б у розмову не втрутилась шкільна староста:

— За солодким корінням поїде той загін, котрий найкраще відповість на одне запитання.

Нетерпляче засовались на стільцях учні.

— Моє питання нескладне: розповісти все про рослину, яку збиратимете в бухті.

— Ми пропали, — шепнув Тарас, бо він нічогісінько не знав про ті корінці.

Кузьма, навпаки, чомусь зрадів і смикнув друга за рукав: «Мовчи!»

— Дозвольте мені, — першим підвівся Федір. Він переможно оглянув присутніх: — Рослина, в якої коріння солодке на смак…

— Солодець, — уїдливо вставив Кузько.

— Не заважай, — пригрозила староста. — Федоре, продовжуй.

— Солодке коріння має велике значення у народному господарстві, — вів далі Федір, хоча вже не так упевнено. — Наше завдання — якомога більше зібрати його, щоб ліків було досить. І взагалі… — Він, напевно, хотів щось додати, але змовк.

— Ти все розповів, Федоре? — запитала Олена Семенівна.

— Тут і розповідати нічого — лікарська рослина, та й годі… — Федір сів.

— Що ж розповість нам загін полярників? — посміхнулась староста.

Підвівся Похмай:

— Солодець, або солодке коріння, як його називають на Приазов’ї, це багаторічна рослина з родини бобових. Як лікарську рослину, людина його вживає з давніх-давен у Греції, в Індії, Китаї. Ця рослина часто згадується у книгах під назвою хунчир. Солодець колись входив до складу майже всіх ліків і вважався чудодійним. Він ніби зберігає людині молодість і вроду. Цікаво, що солодка речовина кореня — гліперизин — солодша за цукерки майже в 50 разів… Коріння викопують, полощуть у воді, пов’язавши у невеличкі жмутки, сушать проти сонця. Сухе коріння складають…