Читати книгу - "Пустоцвiт"

сукні, а в чепуристому мереживному очіпку, у білосніжній сорочці із широкими рукавами й у пишній синій спідниці. Довершували її наряд різнобарвні панчохи й м'які шкіряні туфлі, привезені з Риги. А квітчасті сорочки, корсети, пояси, вовняні шкарпетки та інші атрибути розкоші були дбайливо приховані у величезну ковану скриню «на чорний день». Несказанно зрадівши дорогим гостям, куховарка балувала їх то млинцями, то пирогами з рибою, грибами або ягодами.

Мандрівники до столиці не поспішали, очікували відповідних вказівок. Олексій мріяв зустрітися з братом, однак государиня другий тиждень поспіль хворіла. Через брак кращих засобів Єлизавету Петрівну лікували кровопусканням, що не надто допомагало… Загалом, представлення при дворі новоспеченого графа Кирила Григоровича Розумовського відкладалося на невизначений термін.

Зрозумівши це, Теплов на третій день поїхав побачитися з родиною, Кирило ж наніс візит архімандритові. На відміну від Гафії, за час його відсутності настоятель лаври дуже постарів і тепер ледь ворушився – очевидно, хвороба брала своє. Старий насилу впізнав у блискучому вельможі сільського хлопчика Кирилка, що прибув до лаври якихось пару років тому. Зважаючи на настільки вражаючі зміни, архімандрит навіть не заїкнувся про те, щоб Розумовський вертався до послушництва з перспективою прийняття чернечого постригу… хоча парубок і очікував такої пропозиції.

Дарунки від короля Фрідріха Прусського (невеликий гобелен і церковні книги для монастирської бібліотеки) були прийняті з великою вдячністю, особисті подарунки від Кирила дбайливо розкладені по скринях. Поступово їхня бесіда, спочатку трохи сухувата, оживилася. Архімандрит з інтересом розпитував про ситуацію при прусському дворі, юнак жваво описував французьку й італійську архітектуру, парки Версаля, пишноту кафедральних соборів Кенігсберга й Берліна.

Їхню бесіду перервав несподіваний приїзд пана обер-єгермейстера. Після чергового кровопускання імператриці нарешті полегшало, тож Олексій з милостивого дозволу государині помчав до Олександро-Невської лаври. Він дуже нудьгував, тому що відповідно до найвищого циркуляра листуватися з братом не міг, а мав лише право передавати настанови й поради через Ададурова.[6]

– Здоров будь, братику мій дорогоцінний!!! – заволав Олексій Григорович ще з порога, разом з тим намагаючись звільнитися від ченців і послушників, що всіляко заважали незваному гостеві проникнути в помешкання отця настоятеля. Брати обійнялися й розплакались. Потім довго вибачалися перед архімандритом, що лише посміхався в сиву широку бороду та нишком змахував мимовільні сльози розчулення.

Прийнявши в підсумку благословення отця настоятеля, повернулися до Гафії. Тут обер-єгермейстера також прийняли дуже тепло. Посадивши братів за швидко накритий стіл, господарка завбачливо зникла, надаючи їм можливість наговоритися досхочу. Зміни, що відбулися з Кирилом, вразили старшого брата, тож він незабаром перейшов до найцікавішої теми:

– Що ж, Кирилко, тепер варто подумати, як би представити тебе при дворі, але щоб не просто так, а якомога ефектніше… Думаю, успіх тобі буде забезпечено! Тільки б дочекатися зручної нагоди, тільки б дочекатися…

Санкт-Петербург, весна 1745 року.

Під час перебування в Олександро-Невській лаврі брати так нічого й не придумали. Однак незабаром нагода представилася: імператриця одужувала, тож зажадала маскараду з феєрверком й іншими подібними розвагами. Попри те, що вона вже давно вийшла з дитячого віку, Єлизавета Петрівна очікувала свята з нетерпінням, властивим хіба що цікавій маленькій дівчинці, й увесь час розпитувала фаворита, що роздавав численні вказівки прислузі:

– Олесеньку, а запрошення ти розіслав?

– Так, моя панночко, розіслав.

– Нікого з намічених гостей не забув?

– Як можна, моя панночко, як можна?!

– А феєрверки замовив?

– Будуть у тебе найкращі феєрверки, які тільки можна дістати!

– А музиканти?

– І музиканти, і співаки – всі, всі будуть…

– А сюрприз? – муркотіла імператриця й мружилася, немов розніжена кішечка на сонечку.

– І сюрприз станеться неодмінно.

– А який сюрприз, Олесеньку?

– Зачекай, моя панночко, і сама все побачиш.

– Ну, то який же?! Який, який?

– Якщо скажу заздалегідь, буде нецікаво.

– Цікаво, Олесеньку, ще й як цікаво!

– Сюрприз, моя панночко – він на те й сюрприз, щоб не знати про нього заздалегідь. На балу сама все побачиш. А якщо все тепер же розповісти…

– Одне тільки слівце, Олесеньку, один-єдиний натяк!..

– Усьому свій час, моя панночко, всьому свій час…

Загалом, фаворит всіляко уникав намагань імператриці вивідати його секрет. Государиня ж надувала пухкі губки, від чого ще більше нагадувала дитину, й тікала геть, удаючи смертельну образу… яка зазвичай тривала не більше півтори години, потім же наполегливі спроби вивідати секрет повторювалися. Олексію лишалося єдине – стоїчно терпіти приставання Її Імператорської Величності, аби тільки не пробовкнутися…

Між іншим, приховувати було що! До придворних розваг Кирило відмінно підготувався. У Венеції були придбані прекрасні машкари, у Парижі пошита безліч шикарних костюмів. Окрім місячного навчання танцям у «фехтувальника» месьє Поля, парубок узяв кілька уроків балету під час перебування у Франції, в Італії відвідував учителів співу. У салонах різних мадемуазелей, куди його тягали друзяки-студенти, він навчився вести витончені світські бесіди «про все і ні про що конкретно», відточив уміння триматися невимушено і з належним достоїнством. Перед коротким візитом до Фрідріха Прусського, на настирливу вимогу Теплова, довелося вивчити палацовий етикет…

Загалом, час у Європі минув недарма. Парубок вдягався за останньою модою, не дуже яскраво, але добротно. Незграбність зникла, Кирило рухався плавно й упевнено, немов барс. Добре розмовляв німецькою і французькою. Нарешті, світлий пушок на губах і підборідді огрубів уже настільки, що його доводилося час від часу зіскрібати бритвою.

Одне слово, юнак змужнів! Розглядаючи при зустрічах брата, Олексій прикидав, який фурор зробить поява Кирила при дворі, й нишком потирав руки.

І от настав довгоочікуваний вечір. Одягнений у зелений оксамитовий костюм Короля Гірських Ельфів, тримаючи в руках дерев'яний позолочений ціпок з величезним смарагдом, обер-єгермейстер віддавав останні настанови слугам. Єлизавета Петрівна з нагоди