Читати книгу - "Пустоцвiт"

свята вбралася в привезений з Парижа костюм Смарагдової Феї, тим самим ненав'язливо, але доволі прозоро натякаючи на прихильність до фаворита й готовність підкорятися його волі.

Продемонструвати таку готовність государиня поспішила, коли Олексій змахнув ціпком і з награною бундючністю мовив:

– Можна починати, Ваша Імператорська Величність!

Імператриця радісно кивнула і вдарила в церемоніальний дзвін, оголошуючи початок свята. До палацу потягнулася низка карет, зали наповнилися пишно вирядженими гостями: тратами й арлекінами, циганами й турками, магараджами й падишахами, метеликами й совами… Загалом, важко сказати, яких костюмів тут тільки не було!

Хоча ні, жодна жінка не ризикнула одягнутися феєю – але це зрозуміло: знаючи характер своєї коханої, Олексій ненав'язливо порекомендував запрошеним не розлючувати Її Імператорську Величність і не влаштовувати «конкуренцію фей». Тому Смарагдова Фея була на святі одна-єдина – прекрасна й неповторна…

Вибагливо одягнені слуги розносили вино й інші хмільні напої, а також легкі закуски. Коли потік карет ущух, церемоніймейстер оголосив танці. Відкривалася ця частина програми новомодним полонезом, величним й урочистим, попереду всіх виступила государиня зі своїм фаворитом. Пари за парою повільно рухалися залою, згинаючись в уклонах.

Потім відбувся обмін партнерами, і випещену ручку імператриці граціозно перехопила зненацька сильна рука Чорного Шахового Короля. Єлизавета Петрівна здійняла на незнайомця здивований погляд. Двометровий красень був одягнений у чорний оксамитовий костюм, доповнений чорним плащем з картатою, як шахівниця, підкладкою, горду голову з каштановим кучерявим волоссям вінчала золота корона, верхню частину обличчя закривала чарівна венеціанська машкара, прикрашена золотим тисненням і дрібними дорогоцінними камінчиками. Незнайомець рухався м'яко й граціозно, легко виконував найскладніші па.

Хто він такий?!

Однак государиня не встигла нічого зрозуміти, оскільки обмін партнерами повторився, і Єлизавета Петрівна знов опинилася поруч з Королем Гірських Ельфів. Імператриця завертіла головою, намагаючись угледіти, куди ж подівся Чорний Шаховий Король, однак він немов крізь землю провалився.

– Сюрприз!.. – ледь чутно шепнув обер-єгермейстер, на мить наблизивши губи до вушка государині, в якому іскрилася смарагдова сережка. Не в силах приховати цікавості, Єлизавета Петрівна злегка ляснула віялом руку фаворита: скажи ж нарешті, хто це?! Обер-єгермейстер щось вимовив, і хоча через музику слів було не розібрати, однак по рухах губ вона вгадала відповідь:

– Терпіння, моя панночко, терпіння!..

Тут танець скінчився, і Олексій проводив заінтриговану імператрицю до трону. Знов заграла музика, в інших залах також ожили оркестри, сховані в задрапірованих нішах. Тепер весь палац наповнився стрункими рядами танцюючих.

Єлизавета Петрівна намагалася не пропускати жодного танцю. Чорний Шаховий Король то зникав із зали, то знову з'являвся у найнесподіваніший момент, щоб пройшовши з імператрицею черговий танцювальний тур, повернути її обер-єгермейстерові і вкотре зникнути. Чим довше це повторювалося, тим сильніше розпікала цікавість Її Імператорську Величність.

Втім, це почуття мучило не лише государиню: вже мінімум половина гостей перешіптувалася в марній надії з'ясувати, хто він такий – цей загадковий Чорний Шаховий Король?! Не витримав навіть канцлер Бестужев-Рюмін, що підбіг до імператриці із запитанням:

– Матінко, хто він, цей вельможа в шаховому костюмі? Щось я не пригадую нічого щодо приїзду іноземних знатних персон… а на росіянина він не надто схожий!

– Уяви собі, графе, не маю найменшого поняття! – імператриця трохи роздратовано смикнула плічком і додала: – Як на мене, таємна поліція підкоряється саме канцлерові – отже, добродію, тобі й карти в руки! Я думала, це ти мені доповіси, хто цей гість…

Зрозумівши свою помилку, Бестужев-Рюмін відступив на крок і потупив погляд.

– Це Олексій Григорович знає, але говорити нізащо не бажає!..

Стиснувши губи, канцлер спідлоба глянув на фаворита, який мав безтурботний вигляд.

– Олексію Григоровичу, зробіть ласку і скажіть, хто він такий, цей Шаховий Король! – не втерпівши, процідив Бестужев-Рюмін крізь зуби.

– Вибачте, Олексію Петровичу, я б із задоволенням повідомив, однак не можу порушити слово, дане государині.

– Яке ще слово?! – проскреготав канцлер.

– Її Імператорській Величності був обіцяний на сьогодні сюрприз, – і схилившись до коханої, обер-єгермейстер тихо спитав: – Чи обіцяв я сюрприз, моя панночко?

– Обіцяв, Олесеньку, обіцяв! – проворкувала імператриця.

– Ну, от бачите, Олексію Петровичу! Тож відповівши негайно на ваше запитання, я розвію весь флер цієї маленької чарівної таємниці. Тому даруйте, однак я змушений промовчати.

– Як ви сказали?! – всемогутній канцлер відмовлявся вірити власним вухам. – Що це ви собі дозволяєте, пане добродію!!!

– Я дозволяю собі в міру своєї скромної фантазії розважати Її Імператорську Величність, не більше того.

Бестужев-Рюмін скрипнув зубами, але все ж таки опанував себе й мовив:

– Що ж, люб'язний Олексію Григоровичу, давайте на хвилинку полишимо залу, і ви мені по всій формі доповісте, хто такий цей незнайомець.

– Я б і радий задовольнити вашу цікавість, Олексію Петровичу, однак не насмілююсь покинути мою панночку навіть на хвилинку…

Невідомо, що відповів би канцлер на таку зухвалість, якби в їхню перепалку не втрутилася сама імператриця:

– Іди собі, Бестужев, і веселися разом з гістьми! Якщо вже Король Гірських Ельфів пообіцяв улаштувати сюрприз, то він виконає обіцянку… Чи не так, Олесеньку?

– Так, моя панночко!

– Але особистість цього Шахового Короля хоча б відкриється сьогодні ж?! – наполягав канцлер.

– Відкриється, Олексію Петровичу, відкриється неодмінно, не бійтеся!

Вкрай незадоволений Бестужев-Рюмін пішов геть, продовжуючи прикидати так і сяк, ким же міг бути цей клятий Чорний Шаховий Король?! Государиня ж потихеньку смикнула фаворита за рукав розкішного камзола й прошепотіла:

– Олесеньку, коханий мій милесенький, ну скажи нарешті, хто ж він такий?! Тільки мені одній, будь ласка!..

Однак обер-єгермейстер нізащо не бажав здаватися:

– Почекайте, моя панночко, незабаром, уже незабаром усе з'ясується… – і поцілував государиню в напудрену щічку. Від чого вона зніяковіло почервоніла.

Тим часом танці завершилися, слуги принесли крісла й стільці, почався виступ запрошених артистів. Спочатку співав хор, потім танцював балет, у перервах були зіграні смішні мініатюри, що від душі потішили