Читати книгу - "Це просто доля, Софія Вітерець"

Розділ 33

Після того ритуалу змінилося все. Про тренування вже можна було б практично забути через всі організаційні питання та постійні заходи, на яких мусив бути правлячий король та його дружина. Проте Даріс пообіцяв виділяти щодня як мінімум по годині на розвиток магії, адже це йому було потрібно не менше, ніж мені. Та й хіба це була не основна причина, чому він одружився зі мною? Якось взагалі забувала про цей момент раніше.

– Ваша величносте, вас уже чекають,– після короткого стуку до кімнати вплив Філіп, якого послав за мною Даріс.

– Ну скільки я вже разів казала?– насупилася я, йдучи до дверей.– Називайте мене Даяною.

– Добре, Даяно,– посміхнувся відданий дворецький, стишено пробубнівши моє ім’я.

– От бачите, так набагато краще.

Філіп лише схилив голову, пропускаючи мене в коридор. Я ж на секунду навіть розгубилася, адже бузкова сукня для балу була настільки пишною, що здавалося не тільки в двері не пролізе, а й зіб’є дворецького з ніг. Тож, не довго думаючи, застосувала невеличку хитрість – наклала заклинання зменшення на сукню та спокійно пройшла у коридор.

Вже навіть там чулися голоси та приглушена музика, тож довелося поспішати. На ходу наклала на себе заклинання, щоб повернути сукні первісний вигляд і помчала до бальної зали. Але…

– Даяно, це мені здається, чи твоя сукня з кожною секундою стає все прозорішою?– шепнула Розалія, що стояла біля входу, якраз після оголошення мого прибуття.

Я завмерла та поглянула на сукню, що вже була практично тілесного кольору. Ще трішки й вважай її нема, а до мене ще й прикуті сотні поглядів. І це при тому, що я королева та до того ж скромна особина й навіть у купальниках не можу з’явитися на людях.

Не довго думаючи, взяла й наклала ілюзію на всіх, наче я ще досі у повноцінній сукні, яка не зникає прямо на очах ендорців. Сама ж гарячково почала шукати якусь заміну. А оскільки стояла прямо біля вікна, смикнула штору й магією плавно обрізала її по самісінькому вершечку.

В голову одразу прилетіло кілька дизайнів вбрання і поки я задумалася, штора плавно впала на мене. В останні секунди зреагувала та обплела її довкола себе за допомогою магії, але тканина раптом розбушувалася й почала літати по залу, наче який змій. А кожне моє нове заклинання, щоб виправити всі попередні, ще більше погіршувало ситуацію.

На підмогу мені прийшов Даріс і поки сестричка змагалася з сукнею у нерівній боротьбі, почав боротися проти…штори. Так-так, всяке буває. А всі ендорці чомусь позавмирали на своїх місцях, з посмішками стежачи за таким-от дійством. Нікому й на думку не спало допомогти правлячій династії. Всім здавалося, наче це якесь шоу, щоб трішки розважити публіку, що останнім часом встигла достатньо нагорюватися.

– Тримайте,– накинув мені на плечі Філіп широченного плаща, одночасно з тим, як Ейнар втихомирив штору.

Ендорці дружно зааплодували, ділячись між собою свіжими емоціями від незабутньої вистави, а нам, її дійовим особам залишалося лише ніяково посміхатися, приймаючи похвали. Всі повірили в бездоганну гру, то чом не стати на кілька годин акторами, правда?

Залунала музика та всі розступилися по боках. Ось посередині зали з’явилися перші пари, що плавно рухалися під музику й увага до мене поволі почала зникати. Скориставшись можливістю, вискочила з кімнати та побігла перевдягатися. Хотілося повноцінно насолоджуватися балом, а не корчитися від незручності та спеки у незручній сукні та ще й плащі.

– Що це було? Ти ж точно не планувала зіграти виставу на публіку, так?- поруч зі мною біг Даріс, якому також терміново потрібно було змінити потріпаний одяг.

– Та ні. Ти що? Може на нас наклали якесь заклинання?

– Не думаю. На прокляття це зовсім не схоже.

– Та я розумію, але чому ж наша магія нас не слухається?

– Стривай, у мене вчора також не вийшло створити навіть кількох найслабших повноцінних заклинань,– задумався Даріс.

– А що як це все через ритуал?– висловила я припущення, що досить довго крутилося десь глибоко в моїй підсвідомості.

– Але як він поширився й на тебе?

– Ви використовували ті самі ритуальні кинджали?!– підбіг до нас Колін, руки якого страшенно тремтіли, а в очах неначе витали іскорки божевілля.

– Ну так, але ритуал повністю завершений. Такого б не…

Колін опустився на коліна, заривши руки у волосся. Він хитався вперед-назад, повторюючи, який же він дурний, що допустив все це. А ми ж ніяк не могли зрозуміти, що відбувається.

– Коліне, що з тобою?– кинулася до нього Розалія так наче вони були не просто знайомими, а кимось значно більшим. Та й як інакше, коли лише її слова та міцні обійми змогли привести Дарісового друга до тями.

– Залишилося лише три дні. Будьте готовими до всього. І утримайтеся від використання магії. Вона повноцінно відновиться лише після початку нового ритуалу.

Здавалося б, нічого страшного не пролунало, якби не кілька речей. По-перше, ритуал добровільної передачі магії, а не її розподілення набагато простіший і швидший. По-друге, Колін занадто сильно вгруз у все це і зараз на межі. Та по-третє, за найгіршого перебігу подій в нас залишилося лише три дні, щоб побути разом. І ніхто не знає, що буде далі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍