Читати книгу - "На волю!"

щось заперечити, рушив до кубла Плямолистки.

Вона міряла кроками свою галявинку, її очі були затуманені горем.

— Усе гаразд? — запитав Вогнелап.

— Духи Зоряного Клану не мають спокою, гадаю, вони намагаються щось мені сказати, — відповіла вона, нервово помахуючи хвостом. — Що я можу для тебе зробити?

— Гадаю, Сіролапові треба кілька макових зернин від болю в нозі, — пояснив Вогнелап. — Пацючі укуси йому досі болять.

— Біль від утрати Левосерда тільки загострює його фізичний біль. Але згодом рани загояться, не переймайся. Тим часом, маєш рацію, макове насіння допоможе, — Плямолистка пішла до кубла і принесла звідти суху макову голівку. — Просто витруси одну-дві зернини і дай йому, — нявкнула вона.

— Дякую, — нявкнув Вогнелап. — Ти певна, що все гаразд?

— Іди полікуй друга, — відповіла Плямолистка, уникаючи його погляду.

Вогнелап підхопив макову голівку зубами і рушив геть.

— Зачекай, — раптом сказала медикицька.

Вогнелап обернувся і зустрівся з її золотистим поглядом. Її очі яскраво спалахнули у відповідь.

— Вогнелапе, — просичала вона. — Кілька повень тому, перш ніж ти приєднався до Клану, Зоряний Клан говорив до мене. Я відчуваю, що духи хочуть, аби я зараз розповіла це тобі. Вони сказали, що тільки вогонь може врятувати наш Клан.

Вогнелап заворожено дивився на Плямолистку.

Той раптовий спалах у її очах пригас.

— Бережися, Вогнелапе, — нявкнула вона своїм звичним голосом і відвернулася.

— До зустрічі, — невпевнено сказав Вогнелап.

Він пішов назад крізь ялівцевий тунель. Її дивні слова крутилися в нього у голові, але він не міг зрозуміти, який у них сенс. Чому вона переповіла їх йому? Адже вогонь, безперечно, ворог для всіх, хто живе в лісі. Він розгублено похитав головою і попрямував до новацького кубла.

***

— Сіролапе! — зашипів він на вухо заснулому товаришеві.

Їм дозволили відпочивати цілісінький ранок, оскільки роботи з відновлення табору тривали більшу частину ночі. Тигрокіготь наказав усім готуватися до тренувань десь у сонцепіку. Потужне жовте світло, що пробивалося крізь листя до кубла, підказало Вогнелапові, що цей час уже наближається.

Уночі він не відпочив. Варто було йому заснути, як у голові калейдоскопом починали кружляти сни, бентежливі та непевні, але похмурі та сповнені загрози.

— Сіролапе! — знову зашипів Вогнелап.

Але його друг і не поворухнувся. Він з’їв дві макові зернини, перш ніж лягти спати, тож зараз бачив десяті сни.

— Ти вже прокинувся, Вогнелапе? — нявкнув Круколап зі свого гніздечка.

Вогнелап нечутно плюнув із досади. Він хотів поговорити із Сіролапом до того, як прокинеться Круколап.

— Так! — відповів він.

Круколап усівся на своєму моховому ліжечку і похапцем заходився вмиватися.

— Ти збираєшся його будити? — кивнув він на Сіролапа.

— Дуже на це сподіваюся. Тренування от-от почнеться, — прогарчав глибокий голос з-поза кубла.

Вогнелап із Круколапом підстрибнули.

— Сіролапе, прокинься! — штурхнув його лапою Вогнелап. — Тигрокіготь чекає.

Сіролап підвів голову. Повіки й досі були важкі від сну.

— Ви там уже готові? — крикнув Тигрокіготь.

Вогнелап із Круколапом вилізли з кубла, часто кліпаючи від сонячного світла. Воєвода чекав на них біля пня.

— Третій буде? — запитав він.

— Так, — відповів Вогнелап, відчуваючи, що йому слід захистити друга. — Він просто щойно прокинувся.

— Тренування піде йому на користь, — прогарчав Тигрокіготь. — Він уже достатньо ходить у жалобі.

Вогнелап витримав цей загрозливий бурштиновий погляд воєводи. Вояк і новак, але на якусь мить їхні очі зустрілися поглядами ворогів.

Заспаний Сіролап виліз із кубла.

— Синьозірка за мить підійде до тебе, Вогнелапе, — оголосив Тигрокіготь.

Ці слова відволікли Вогнелапа від його злості. Його перше тренування із Синьозіркою! Він аж здригнувся від захвату. А він думав, що його наставниця і досі ще оклигує від ран.

— Сіролапе, — продовжував говорити Тигрокіготь. — Ти можеш на тренуваннях приєднатися до моїх занять. Як гадаєш, Круколапе, ти достатньо оклигав для цього? — прогарчав він до свого новака. — Зрештою, ти ж пожалився цілою кропивою, поки ми всього-на-всього билися з тими щурами.

— Я в порядку, — нявкнув Круколап, дивлячись собі під ноги.

Сіролап із Круколапом пішли услід за воєводою до виходу з табору. Бредучи ялівцевим тунелем, Круколап дедалі більше і більше хнюпився.

Вогнелап сів і став чекати на Синьозірку. Вона не забарилася. Сіра королева вийшла зі свого кубла і рушила через галяву. Її шерсть усе ще була потріпана у тих місцях, де зяяли свіжі рани, але її впевнений крок не зраджував ані сліду болю.

— Ходімо, — покликала вона його.

Вогнелап здивовано помітив, що вона сама. Він ніде не бачив Темносмуга чи Довгохвоста. «Ось, — подумав він, відчувши, як до захвату додається ще й нетерпіння, — ось нагода розповісти Синьозірці про те, що він підслухав учора вночі».

Вона прямувала геть із табору через той же ялівцевий тунель. Вогнелап приєднався до неї і вирушив слідом.

— Твої охоронці приєднаються до нас? — нетерпляче запитав він.

Не озираючись, Синьозірка відповіла:

— Я наказала Темносмугу і Довгохвосту допомогти з ремонтом табору. Захищати оселю Клану — ось наше головне завдання.

Вогнелапове серцебиття пришвидшилося. Він збирався розповісти їй про Круколапа, як тільки вони вийдуть з табору.

Двоє котів рушили доріжкою до тренувального гаю. Стежину встеляло щойно опале золоте листя, яке похрускувало під їхніми лапами. Вогнелап гарячково обмірковував потрібні слова. Що він має сказати провідниці? Що Тигрокіготь замислив позбутися свого новака? І що він скаже, коли Синьозірка запитає: чому? Чи зможе він уголос вимовити, що підозрює Тигрокігтя в убивстві Рудохвоста? Навіть незважаючи на те, що у нього немає жодних доказів, окрім захопленої Круколапової оповідки на Зборищі?

Вони уже дісталися гаю, однак Вогнелап так і не заговорив. У гаю було порожньо.

— Я попросила Тигрокігтя сьогодні провести своє тренування в іншій частині лісу, — пояснила Синьозірка, ступаючи на середину гаю. — Я хочу зосередитися на твоїх бойових навичках, і я хочу, щоб ти теж на них зосередився, тобто ні на що не відволікався.

«Я мушу розповісти негайно, — думав Вогнелап. — Вона мусить дізнатися, в якій небезпеці Круколап, — з нетерпіння він випустив кігті. — Більше такої нагоди не буде…»

Краєм ока він вловив блискавичний рух. Просто перед його носом просвистів ніби маленький ураган сірого хутра, і Вогнелап запоров носом, бо хтось раптово збив його з передніх лап. Він знову підвівся і, озирнувшись, побачив Синьозірку, яка спокійно собі сиділа позаду нього.

— Мені вдалось привернути твою увагу? — прогарчала вона.

— Так, Синьозірко, пробач, — гарячково запевнив він, дивлячись у її очі.

— Так краще. Вогнелапе, ти з нами уже не одну повню. Я бачила, як ти б’єшся. Ти був швидкий проти щурів, ти був несамовитий проти Тіньового Клану. Ти перехитрував Сіролапа того дня, коли ми зустрілися; хитрощами й розумом ти переміг і Жовтоіклу, — вона зробила