Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Світло між двох океанів, Марго Л. Стедман

Читати книгу - "Світло між двох океанів, Марго Л. Стедман"

70
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42 43 ... 91
Перейти на сторінку:
поцілував.

— Моя розумничка! Сама згадала чи хтось допоміг?

— Мама сказала, — зізналася вона з посмішкою і висковзнула на землю, щоб знову знайти Ізабель.

Незабаром мама й дочка, одягнені в калоші та пальта, направилися в бік курника. У руках Люсі стискала мініатюрну версію кошика Ізабель.

— Справжнє дефіле, — зауважив Том, який саме прямував до повітки.

— Краще бути в теплі, ніж модною, — відповіла Ізабель і швидко чмокнула його. — Ми йдемо розшукувати яйця.

Усередині курника Люсі збирала яйця обома руками кожне, перетворивши справу, з якою Ізабель могла впоратися за кілька секунд, на важливий ритуал. Вона прикладала кожне яйце до щоки й доповідала: «ще тепле» або «вже холодне». Дівчинка передавала його Ізабель для безпечного зберігання, останнє ж поклала у свій кошик. Потім почала дякувати кожній курочці за її внесок у кошик.

— Спасибі, Дафно! Спасибі, Рябенька!

На городі вона трималася за держак лопати разом з Ізабель, копаючи картоплю.

— Я думаю, тут є кущик… — сказала жінка, очікуючи, поки Люсі помітить світлу плямку в піщаному ґрунті.

— Там! — сказала дівчинка і, просунувши руку в отвір, витягнула камінь.

— Майже, — усміхнулась Ізабель. — А біля нього? Поглянь із цього боку.

— Топля! — сяючи від щастя, Люсі підняла над головою свій трофей. На її волосся та очі посипалася земля, примусивши дівчинку розплакатися.

— Давай подивимося, — заспокоювала її Ізабель, витираючи руки об комбінезон, перед тим як торкатися ока.

— Ось і все, а тепер покліпай для мамочки. Люсі, все минулося!

А дівчинка продовжувала кліпати очима.

— Немає, — зрештою сказала вона. І додала: — Ще топлю!

Полювання почалося знову.

У будинку Ізабель підмела підлогу в кожній кімнаті, зібравши піщаний пил у купи в кутку, щоб винести їх. Відбігши поглянути на хліб у духовці, вона знайшла слід, що вів по всьому будинку. Це Люсі намагалася носити сміття совком.

— Подивись, мамо! Я допомагаю!

Ізабель поглянула на сліди справжнього маленького циклону й зітхнула.

— Можна і так сказати. — Узявши Люсі на руки, вона додала: — Дякую! Ти молодець! А тепер, щоб переконатися, що підлога надзвичайно чиста, ми ще раз її підметемо, добре? — І, похитавши головою, тихо промовила: — Люсі Шерборн, яка ж ти будеш господиня?

Пізніше на порозі з’явився Том.

— Вона готова?

— Так, — сказала Ізабель. — Обличчя вимите, руки чисті. Ніяких брудних пальців.

— Тоді ходімо, малятку.

— Угору сходами, татку?

— Так, піднімемося сходами.

І вона пішла поруч із ним у маякову вежу. Біля підніжжя сходів підняла ручки догори. Стоячи позаду, Том схопив її за долоньки.

— Тепер, зайчику, давай порахуємо. Один, два, три. — Вони надзвичайно повільно піднімалися сходами. Том уголос рахував кожну сходинку, хоча Люсі уже давно здалася.

Нагорі, у кімнаті чергового, дівчинка простягнула рученята.

— Нокль.

— Почекай з біноклем. Давай спершу я поставлю тебе на стіл. — Він посадив її зверху на морські мапи та передав дівчинці бінокль, притримуючи його руками.

— Щось бачиш?

— Хмаринки.

— Так, їх сьогодні багато. А катер?

— Ні.

— Упевнена? — сміявся Том. — Вартовим на роботу тебе б не взяли. Що це там? Помітила? Там, де мій палець.

Вона задриґала ногами.

— Альф і Буї! Апельсини.

— Мама казала, що привезуть апельсини, так? Давай схрестимо пальці.

Минуло понад годину, поки катер пришвартувався. Том та Ізабель стояли на причалі. Дівчинка сиділа на Томових плечах.

— Ціле зібрання! — зрадів Ральф.

— Привіт! — викрикнула Люсі. — Люди! Привіт, Альф, привіт, Бу.

Блуї стрибнув на причал, піднімаючи канат, який кинув йому Ральф.

— Уважніше, Люсі, — сказав він дитині, що спустилась на землю. — Не стій канату на шляху. — Він подивився на Тома. — Господи, вона вже справжня маленька дівчинка, а не те малятко Люсі, правда?

Ральф розсміявся.

— Знаєш, немовлята ростуть.

Блуї закінчив із закріпленням каната.

— Ми бачимо її раз на кілька місяців, тому це так очевидно. На дітей у місті ти дивишся кожного дня, через те й не помічаєш, як вони ростуть.

— І раптом вони стають такими громилами, як ти! — подражнив його Ральф. Коли він ступив на причал, то сховав одну руку за спиною. — Хто хоче допомогти мені забрати речі з катера?

— Я! — сказала Люсі.

Ральф, підморгнувши Ізабель, дістав із-за спини банку персиків.

— Ну що ж, ось той вантаж, який ти понесеш.

Люсі взяла банку обома руками.

— Боже, Люсі, обережніше з цим! Неси її до будинку. — Ізабель повернулася до чоловіків. — Дайте і мені щось нести, якщо хочете, Ральфе.

Він знову видерся на палубу й виніс їй пошту та кілька легких посилок.

— Побачимося в будинку, — промовила Ізабель. — Я поставлю чайник.

Після обіду, коли дорослі допивали чай на кухні, Том сказав:

— Щось Люсі приншикла…

— Гм, — відповіла Ізабель. — Здається, вона закінчує малюнок для мами й тата. Піду перевірю.

Але, перш ніж жінка вийшла з кімнати, на кухні з’явилася Люсі, одягнута в Ізабелину нижню спідницю, що волочилася підлогою, пару туфель на підборах і з низкою блакитного скляного намиста на шиї, котру мати Ізабель передала того ранку.

— Люсі! — скрикнула жінка. — Ти рилася в моїх речах?

— Ні, — сказала дівчинка, широко розплющивши очі.

Ізабель зашарілася.

— Зазвичай я не виставляю свою білизну напоказ, — сказала вона гостям. — Ходи, Люсі, а то замерзнеш до кісток у цьому. Давай знову одягнемо твій одяг. І поговоримо про те, що не можна брати мамині речі, а слід казати правду. — Усміхаючись, Ізабель вийшла з кімнати й не помітила, як на мить після її останнього зауваження обличчя Тома нахмурилося.

Люсі радісно бігла за нею, коли вони направлялися в курник по яйця. Вона зачаровано дивилася на курчаток, які з’являлися там час від часу, і підносила їх до підборіддя, щоб відчувати їхню золотисту м’якість.

Коли Люсі допомагала копати моркву й пастернак, то іноді тягнула їх так, що падала горілиць, притрушена землею.

— Люсі — незграба! — сміялась Ізабель. — Уставай хутчіш.

За піаніно дівчинка влаштовувалась на колінах Ізабель і вистукувала по нотах. Ізабель брала її вказівний палець, допомагаючи вигравати «Трьох сліпих мишеняток». Пізніше дитина казала «я сама» і продовжувала свою какофонію.

Вона годинами сиділа на підлозі

1 ... 41 42 43 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Світло між двох океанів, Марго Л. Стедман», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Світло між двох океанів, Марго Л. Стедман"