Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

який підіймався їхнім узвозом крізь тьмяне світло ліхтаря, з простягнутими до неї руками. Впізнала вона і його друзів: унікальний і незрівнянний голос Кайммі, Женнера Августо, який при місячному сяйві здавався ще блідіший, ніж завжди, впізнала і неперевершену гру Карліньйоса Маскареньяса, Едгара Коко, доктора Валтера да Силвейри і Мірандау. А потім вона кинулася шукати ту незвичайну, майже чорну троянду, що напередодні зрізала в садку тітки Літи. Все її життя перевернулося з ніг на голову, все, що відбувалося, не вписувалося в жодні рамки контролю, хоча, як і раніше, вона перебувала під тотальним впливом залізної авторитарності дони Розилди. Здавалося, ця музика додавала їй сил і сміливості. Флор упіймала себе на думці: вона навіть зраділа, що Гульвіса виявився лише дрібним службовцем префектури, обіймаючи жалюгідну посаду, а те, що він невиправний гравець, її і геть не обходило.

Щоночі, виснажена безсонням, дона Флор згадувала ті вечори, залиті місячним світлом, напоєні ніжністю та ласкою, намагаючись заглушити розпач, в який занурювалася щоразу, коли розуміла, що Гульвіса вже ніколи не розпалить того тліючого бажання в її лоні, ніколи вже вона не зриватиметься ночами, чуючи знадвору серенаду і дослухаючись, чи то бува співає не її чоловік.

Часом Гульвіса переходив усі межі: або кілька ночей поспіль не ночував удома, або, як тоді, відразу після одруження, програв усі гроші, відкладені на сплату оренди, а їй нічого не сказав, і якою ж брехункою була вона тоді в очах господаря. Воліючи будь-що загладити свою провину і шукаючи примирення, Гульвіса всіляко намагався догодити, коли Флор ігнорувала його, не розмовляла, не помічала його, так ніби й не мала чоловіка.

Тоді він метушився, крутився довкола неї, нашіптував компліменти, обіцяв піти кудись разом, приставав до неї, тільки б домогтися бажаної близькості. Та Флор була непохитна, засівши в окопах образи та приниження. У такі моменти Гульвіса готовий був на найбільші жертви: піти з нею в кіно чи в гості до дони Маґи, або до Ейторового хрещеного — доктора Луїса Енріке; всі вони давно вже запрошували їх. Іноді він приводив музикантів під її вікно і співав серенаду, зігріваючи сон дружини і вражаючи всю вулицю. Щоправда, серенада його була вже без чарівних акордів Доривала Кайммі та доктора Валтера да Силвейри. Кайммі переїхав у Ріо, де виступав на радіо і записував платівки, відомі виконавці співали його самби та приморські пісеньки. А доктор Валтер, не повірите: став суддею в провінції й своєю чарівною флейтою заколисував тепер власних діточок — цілий оберемок синочків і донечок, яких дружина народжувала йому щороку по одному, а то й по двоє. Рідко в наш легковажний час, час вільнодумства та необдуманих вчинків, зустрінеш людину, яка би так відповідально ставилася до своїх обов’язків, як суддя Валтер.

Не стало її Гульвіси, не прийде він до неї більше, ніколи не прийде… Як не стало і його голосу, його щирої усмішки, його лагідних рук, білявого волосся, зухвалих вусиків, нічних марень рулеткою в хмільних передсвітанкових сутінках. Не стало навіть того принизливого та болісного безкінечного очікування безсонними ночами. Все на світі віддала, тільки б знову отак безглуздо страждати, чекаючи свого чоловіка, з тривогою дослухаючись у нічній тиші до його непевних п’яних кроків!

Марно дона Норма благала дону Розилду виявити бодай дещицю співчуття:

— Зрозумійте, що менше говорити при ній про Гульвісу, то швидше вона забуде його. Погляньте, як вона, сердешна, страждає, то чим ви допомагаєте, нагадуючи про недоліки її чоловіка? Та згляньтеся над бідолашною хоч у цьому!

Марно. Вона саме для того й приїхала, щоб допікати дочці своїми докорами, нагадувати про силу-силенну недоліків Гульвіси — ось який був її спосіб втерти сльози, що на них, на її думку, небіжчик не заслужив. Вона не переставала повторювати: його смерть може тільки потішити й аж ніяк не засмутити. Щойно переступивши поріг, вона вкотре висловила свою думку так, що її почула вся вулиця: дону Розилду це не обходило.

Але дурно вона старалася: дона Флор ніколи не зможе забути Гульвісу. Не забуде вона його недоліків і ганебних учинків, а солодких митей і поготів… митей їхнього тепла, смішних словечок, упевненої мужності, з якою він брав її, та мужньої слабкості, коли він горнувся до неї, шукаючи захисту в її ніжності.

У доні Флор ниділо болісне, сливе фізичне страждання, що межувало з цілковитою апатією до життя. Безпросвітну внутрішню порожнечу вона намагалася заповнити повсякденними турботами; втікала в ці дріб’язкові клопоти, щоб стримати гіркі сльози і хоч якось змогти жити далі. На сьомий день після панахиди вона відновила заняття в кулінарній школі. Спершу учениці утримувалися від звичних для душевної атмосфери їхніх занять жартів, кпин та глузувань, а просто зосереджено схилялися над гарячою плитою. Проте витримали не довше двох-трьох днів, повернувшись, зрештою, до невимушеного спілкування, яке так тішило дону Флор: їхній жвавий гамір допомагав їй відволіктися, розвіював сивий попіл смутку і тяжких думок.

Не прийшла на заняття лише маленька Ієда з личком свавільної дикої кішки, і це тільки підтвердило підозри дони Флор. Чи соромно їй було глянути доні Флор у вічі, чи страшно опинитись у спорожнілому без Гульвіси домі, осиротілому без його жартів, веселого сміху та зухвалих витівок?

А дарма, могла би приходити, дона Флор не стала б нічого з’ясовувати, обговорювати, а тим більше обвинувачувати її в чомусь. Хотіла дізнатися лише одне: чи не вагітна бува ця негідниця, чи не носить під серцем Гульвісиної дитини?

Дона Флор не могла мати дітей і знала про це. Її лікар, Лоурдес Бурґос, пояснив причину, а доктор Жаїр, підтвердивши діагноз, запропонував зробити нескладну операцію, що, цілком імовірно, подарує їй радість материнства. Але дона Флор відмовилася, тим більше доктор Жаїр не міг гарантувати успішного результату. Ось чому в чоловікових зрадах її найбільше непокоїло народження позашлюбної дитини.

Дона Флор так і не встигла з’ясувати, чи хотів Гульвіса дітей. Мабуть, страх перед операцією перешкоджав їй відверто поговорити з ним на цю тему, хто його зна… Щоправда, дона Флор не раз у нього запитувала:

— Чи не дуже ти страждаєш, що у нас немає дітей?

Може, саме знаючи про її безплідність і страх перед операцією, Гульвіса і приховував своє бажання мати біляву кучеряву дівчинку, схожу на нього, або чорноволосого смаглявого хлопчика, схожого на дону Флор. Якось почувши, як він захоплюється пухкеньким, рожевощоким товстунчиком, переможцем конкурсу серед найздоровіших немовлят року, який тепер дивився на них із настінного календаря, дона Флор знову завела мову на непросту для неї тему:

— Якщо ти хочеш дитинку, я погоджуся на операцію. Доктор Жаїр