Читати книгу - "Злодійка, яка смикнула лихо за косички"

Боша проткнула повітря там, де щойно були мої груди.

– Варто було спробувати, -- сказав Бош своїм органним голосом, тоді жбурнув тепер вже мертвого алебардника в нас і побіг підстрибцем по коридору від нас – огидний, п‘яний павук.

Хольгрен Анградо. Ти зустрів нас на півдорозі. Це… приємно. Немов низький дзвін тріснутого дзвона в моїй голові, я почула голос демона, якому Хольгрен дивився прямо у вічі. Я знов повернулася, розриваючись надвоє.

Хольгрен глянув на нас.

-- Йдіть, прикінчіть Боша! – вигукнув він, а тоді повернувся обличчям до потвори, що вилізала з вогнища. Він покрутив головою, розминаючи м‘язи шиї та плечей, немов боксер перед виходом на ринг. Тоді промовив різке слово, пролунав звук грому і демон заревів від болю і люті.

Неохоче, я пішла, відчуваючи полегшення, що мені не доведеться мати справу з тією потворою, а також з почуттям, що я боягузка, і сповнена рішучості зігнати злість на Боші.

-- Ходімо, -- наказала я людям, що були зі мною. І ми пішли, гупаючи по коридору за ним. Може він і не тримався міцно на своїх багатьох лапах, проте рухався швидко. Ми не втрачали його з поля зору в цьому довгому, прямому коридорі, але й не наздоганяли.

Тоді раптово попереду з‘явилися двері з простого світлого дерева, яким тут явно було не місце. Бош втратив час відкриваючи їх, ще більше намагаючись пролізти крізь них. Він з грюком зачинив їх, саме коли ми добігли до них.

Я ривком відчинила двері. Вірніше спробувала. Вони були замкнені.

-- Ти злодійка чи хто? – запитав один з мечиків, ще зовсім юний. – Може відкриєш замок відмичкою?

-- Ну його до біса. Надто довго. Ти здоровенний, дай їм добрячого копняка.

-- Угу.

Він гупнув ногою в масивних чоботях і щось тріснуло.

-- Ще раз!

Потрібно було ще три удари, тоді двері з вібруючим звуком різко відчинилися.

За ними була кімната, яку я, не дивлячись на пітьму, впізнала. Та сама, де лежав труп з ножем в серці.

Бош схилився над зачарованим трупом, його власне мідне тіло павука гуділо і тремтіло від магічної енергії. З головою встановленою на ту гротескну потвору, він повинен був мати смішний вигляд. Але це було не так. Він мав огидний, шалений і небезпечний вигляд.

-- Познайомся з моїм працедавцем, -- сказав він своїм органним голосом. – Він тобі не сподобається.

І дві тонкі, мерехтливі лапи павука витягнули кинджал з серця еламнерця.

Він схопився з криком, відкинувши Боша в куток. Погляд в його очах був диким. Шаленим. Злим і божевільним одночасно. Він побачив навколо себе озброєних вартових і зник.

Почався хаос і кров.

Я ніколи не бачила, щоб хтось рухався так швидко, як він. Фактично я взагалі не бачила, як він рухався. Ну може невиразні обриси в повітрі. Мої очі не поспівали за ним.

Маленька армія Осскіла, та її частина, що була зі мною, а не застряла в кімнаті жахів з Хольгреном, почала вмирати.

В кімнаті зі мною було вісім найманців. Через три удари серця всі вони падали на підлогу з перерізаними горлянками, криваві відбитки рук на їхніх здивованих обличчях. І тоді прийшла моя черга.

Він просто з‘явився перед мною з ножем у руці. Кінчик ножа делікатно натискав на шкіру над моєю сонною артерією.

-- Тебе торкнулась Абанон, -- сказав він.

-- Як скажеш. Ніж в тебе в руках.

-- Ні. Ти маєш Її Клинок. Або мала. Я чую його запах на тобі. Віддай мені Клинок. Або я вб‘ю тебе.

Він понюхав ще раз, здригнувся. Його губи скривилися.

-- Я чую запах архата.

-- Я й гадки не маю про що ти балакаєш. Але справді хочу зрозуміти.

-- Віриш, що я вб‘ю тебе?

-- Охоче вірю. Та все одно не маю Клинка Абанон.

Його очі втупилися в мої.

-- Ти не брешеш. Отже, ти помиляєшся.

Раптом він знов сильно здригнувся. Його обличчя побіліло.

-- Я ще знайду тебе. І коли це трапиться, краще щоб ти знайшла Клинок. Або будеш дуже нещасною той короткий проміжок часу до того, як помреш.

І тоді він зник. Віконниці легенько захиталися від вітру викликаного його проходом.

-- Протухлі яйця Керфа, -- вилаялася я і оглянула кімнату.

Бош теж зник. Всі найманці, що прийшли зі мною були мертві, і криваві відбитки рук на їхніх обличчях були фірмовим знаком найстрашнішого, найбільш смертоносного вбивці в світі. Червоної Руки.

Еламнерець Гейрус був Червоною Рукою і хотів, щоб я віддала йому щось, чого в мене не було, або він вб‘є мене.

Розділ 23

-- Еламнерець прокинувся і він вбивця Червона Рука, -- сказала я Хольгрену, коли через кілька секунд він зайшов у двері. Здається я говорила трохи безладно.

-- Так, нам вдалося справитися з демоном, дуже дякую, що запита… -- Він побачив тіла розкидані по підлозі. – Що тут трапилося?

-- Я ж кажу, Гейрус – Червона Рука. Бош витягнув ніж йому з грудей і розбудив його. Він всіх повбивав. Хоче, щоб я віддала йому Клинок Абанон, або вб‘є мене теж.

Я спостерігала, як він якусь мить обдумує мої слова, тоді вирішує яке запитання поставити першим.

-- Де Гейрус зараз?

-- Зник. Але сказав, що ще знайде мене.

-- Ми справимося з ним. Справимося, Амро. Де Бош?

-- Не знаю. Він зник коли Червона Рука влаштував різанину. Бош тепер, гм,