Читати книгу - "Шостий поверх, Ангеліна Кріхелі"

— Невже ти фахівець з особистих питань? — з легкою іронією запитала вона, ледь помітно звужуючи очі, і не втрималася від погляду в бік Ярослава. Її жест був майже примітним, але для нього він означав багато чого.

Кирило усміхнувся, не помічаючи ледь вловимої межі, яка вже була проведена в її словах.

— Ну, для Ярослава — це була необхідність. Серйозно, я не пам'ятаю, щоб він когось так часто згадував. Ти явно... йому дуже цікава, — вимовив Кирило, знову заглядаючи в очі Клари з тим самим інтересом, який вона сприймала як відверто зайвий.

Клара, відвівши погляд і знову посміхнувшись стримано, спіймала себе на дивному почутті: уперше вона розуміла, що її щастя, як ніколи, набуває конкретних форм, немов наповнюючись фізичною реальністю. Її спокій не залежав від слів Кирила, від його погляду чи спроб вколоти. Всередині, десь глибоко, вже була людина, якій вона могла довірити і слова, і тишу.

Ярослав, спостерігаючи за їхнім спілкуванням, з кожною миттю усвідомлював, що йому зовсім не потрібно турбуватися. Він відчував, що між ними з Кларою виникло те тонке, неназване поки що вголос почуття, яке важко висловити словами, але неможливо не помітити. У її погляді, у кожній відповіді на запитання Кирила він читав ту ясність, до якої сам тягнувся.

— Кириле, ти, напевно, гарний друг, — сказала Клара, дивлячись на нього з теплом і м'якістю, у якій не було навіть тіні чи натяку на бажання продовжувати флірт. — І, думаю, я можу бути спокійна за Ярослава, якщо ти поруч.

Ярослав мимоволі посміхнувся, відчуваючи, як на душі стає спокійно.

Коли Клара відлучилася в дамську кімнату, Кирило відчув, що його час настав. За весь вечір він так і не зміг знайти з нею потрібного контакту: її стримана посмішка, ледь відсторонені відповіді — все це давало зрозуміти, що його спроби флірту не досягли мети. Йому було прикро, хоча він намагався не показувати цього, але всередині вирувало невдоволення. Ще жодна жінка не встояла перед його увагою і харизмою. Чим же ця краща?

Він подивився на Ярослава, який, сидячи за столиком, здавався занадто захопленим цією жінкою, щоб помічати щось іще.

— Слухай, — почав Кирило, намагаючись говорити з усмішкою, але його голос пролунав дивно, з нотою майже примусового скепсису. — Ти ж розумієш, що Клара не зовсім... ну, підходящий варіант для серйозних стосунків?

Ярослав здивовано підняв брови, його обличчя одразу стало настороженим.

— Що ти маєш на увазі? — запитав він спокійно, але в очах запалилося невдоволення.

— Просто будь обережним, — Кирило знизав плечима, намагаючись зберегти легкість у тоні. — Адже я бачив таких, як вона, — додав він, ніби ненароком. — Знаєш, незалежні, з виглядом «я сама знаю, що мені потрібно». А потім... Тільки заведи щось серйозне — і відразу починається холодність, дистанція. Хіба ти не помітив? Вона не особливо виявляла до тебе інтерес, навіть зараз, коли ви разом. Мені, наприклад, не відповіла жодного разу нормально.

Ярослав напружено вдивлявся в обличчя друга. Його долоня міцніше обхопила келих, і він схилився до столу, оцінюючи слова Кирила. Йому не подобалося те, що говорив друг, і, хоча він завжди довіряв його думці, цього разу відчував роздратування, якого не міг приховати.

— Ти її ледь знаєш, — коротко відповів, старанно добираючи слова. — Клара — зовсім не така, як ти намагаєшся її уявити. Ти не бачив її, коли вона сміється, коли стає по-справжньому собою.

Кирило, немов не почувши відповіді, усміхнувся.

— Ну, не мені тебе вчити, Яре. Просто дивись пильно.

Коли Клара повернулася за стіл, вловила якусь напругу в повітрі, але не стала нічого уточнювати — вважала за краще зробити вигляд, що нічого не помітила. Вона і Ярослав обмінялися коротким поглядом, і в цю мить він немов отримав підтвердження справжньої, щирої близькості з бажаною жінкою.

Кирило сидів поруч, його обличчя ще зберігало сліди колишнього глузування, але Ярослав не міг більше сприймати його звичні жарти так, як раніше. У якийсь момент йому стало здаватися, що ця людина, з якою він ділив стільки років свого життя, просто випадковий попутник, який зараз намагається віддалити його від найважливішого.

Клара почала розповідати щось веселе з буднів маркетолога, намагаючись розрядити обстановку, а Ярослав крадькома спостерігав за Кирилом, роздумуючи, як дивно інколи відкривається суть людини, коли вона стикається з тим, що викликає заздрість або роздратування. Кирило, який завжди здавався таким легким на підйом і доброзичливим, зараз виглядав похмурим і нещирим, наче раптом показав щось заховане, що давно накопичилося в ньому. Ярослав уже не міг змусити себе відмахнутися від цих відчуттів. Він раптом побачив друга з іншого ракурсу, ніби крізь викривлене дзеркало, і зрозумів, як мало знав про його справжнє ставлення до людей, до того, що для нього важливо.

Коли вечір добіг кінця, і Клара вийшла з ним на вулицю, Ярослав міцно взяв її за руку, немов саму її близькість, її чесність хотілося зберегти і захистити. Він відчував, що це почуття, яке виникло між ними, вимагає від нього особливої сили — вміння бути поруч всупереч чужим сумнівам і словам. Вони мовчки пройшли кілька кроків, а потім Клара, ніби вловивши його думки, тихо сказала:

— Знаєш, я навчилася слухати тільки своє серце. Не хочу дозволяти іншим визначати, що для мене правильно.