Читати книгу - "#Галябезголови"

прокладають! І — все нормально! От і ти — туди прямуй! Не треба хащами блукати у пошуках бозна-чого! Ти зрозумів? Давай швидко признавайся матері, де ви з Казидорівною?!

— У будинку Чорнобая!

— Ой, Боже!

— …Ми тут його невістку охороняємо.

— Що?!

— А ти що подумала? — спитав Сашко, і Анці так соромно стало: аж знову хряпнула стопарик! Мати моя! І чому вона така дурепа? Як їй тільки могло спасти на думку, що її Сашко… Її розумний красень Сашко з таким же азартним, як у батька, поглядом міг… Тьху ти, ідіотка! Мордувала себе, поки очі не почали злипатися, а як уже засинала — сама-самісінька на білій постелі — пробурмотіла ошелешено:

— Так! Я не зрозуміла! А нащо Андрієву невістку охороняти? Вона що — Джоконда?

Вранці восьмого березня питання набрало тверезої ваги, ніяк не відлипало, сіпало душу. І щоби хоч якось придушити прикре роздратування, Анка Сулима вирішила зробити так, як радять на всіх тренінгах з досягнення у житті грандіозного успіху. А саме — обернула погані обставини на гарні. Як? А так!

— Раз у мене з’явилося трохи вільного часу, не стану витрачати його на печалі, хай би вони були пропали, а піду і зроблю собі манікюр! — вирішила. — Чи манікюр і нову зачіску! Чи навіть нову зачіску, манікюр і педикюр! Андрій оцінить!

Звичайно, план мав подвійне дно, бо затятівська перукарня містилася на тій же вулиці імені історика Корочуна, що і Сашкова майстерня, і будинок Чорнобая.

— Як не пострижуся, то хоч гляну здалеку на Андрієві хороми. Раптом його невісточка себе чимось означить. Чи синочок мій…

І — не звикла пусте язиком ляпати: сказала — зробила! Похмелилася розсолом і пішла: чи то у розвідку, чи то красу наводити. А у перукарні восьмого березня затятівських красунь — як оселедців у бляшанці: не продихнути. Скупчилися при стіні, очей не зводять з двох дебелих сорокарічних перукарок Ірки і Дарки, а ті — як дві коняки загнані у милі: знай клацають ножицями без передиху. Анка засмутилася незвичній затребуваності послуг у сфері краси, але чергу зайняла. І вийшла на свіже повітря очікувати черги на красу.

Присіла на лаву біля перукарні, зиркнула у бік Чорнобаєвої хати, бачить: на балконі другого поверху невістка Андрієва стоїть. І — ніби прямо на Анку дивиться.

— І чого ото лупати очима своїми?! — роздратувалася, але очі відвела, дістала мобільний, набрала сина. — Синочку, а ти де?

Сашко вже з годину працював у майстерні, бо намалювалося термінове замовлення, та Анка не заспокоїлася. Не зводила очей з дівчини, що так і стояла на балконі, закидала сина запитаннями. Все їй цікаво: і де зараз Казидорівна, і чому Чорнобай велів охороняти невістку, і чи та невістка вартує часу, який син на неї витратив, і чи скоро вона з міста поїде? І головне: коли Сашко казав, що закохався, він же не про невістку Чорнобая казав? Чи, боронь Боже, про неї?

— Мамо, ти мене відволікаєш, — відповів Сашко і відрубав дзвінок.

— Ох, чує моє серце! Ти Сашкові голову заморочила! — прошепотіла Анка у бік Чорнобаєвої невістки.

Підвелася, аби повернутися до перукарні, аж бачить — вулицею до неї Лєнка Гвоздовська чеше, медсестричка з затятівської лікарні.

Банкірші Лєнка подобалася: огонь, а не дівчина! Все у неї в руках горить! З такою дружиною Сашко був би — як у Бога за пазухою. І то нічого, що у Лєнки у її 22 роки синочок шестирічний. Змогла малого підняти, зможе і Сашкові м’яко стелити, бо одного не вміла медсестра приховати — як сильно упадає за Сашком Сулимою. «Треба якось допомогти Лєнці завоювати Сашка, а то оці приїжджі столичні дівки його до добра не доведуть!» — вирішила турботлива мати.

— Лєночко! Яка ж ти красива! — першою пішла на контакт. План такий: туди-сюди кілька слів про свято, потім запросить Лєнку з її малим до себе на вечерю. — Добре, що зустрілися, бо я до тебе розмову маю. Але спочатку — зі святом.

— Тьоть Аню! І вас! Бажаю, щоби все вам у радість було! — заторохтіла медсестричка. — А де Сашко? Невже і сьогодні працює? А у мене — вихідний! Вирішила пофарбувати волосся. У синій! А ви теж у перукарню? Стригтися?

— Я — стригтися! — почули чоловічий голос і стукіт милиць по бруківці.

Анка зітхнула із прикрістю: тільки Тольки тут не вистачало! Що одноногий забув у перукарні?! Ще й у Міжнародний жіночий день?

— Толю! Не позорся, їй-богу! — підійшла до колишнього чоловіка. — З якої це радості ти до перукарні припхався? Нема що робити? Вирішив перукарок здивувати?

— Перукарки не здивуються, — відповів Толя Сулима, усміхнувся Ірці і Дарці, що саме на ґанок із цигарками і кавою вийшли, бо перекур з кавою — то святе у перукарській справі. — Скажіть, дівчата?!

Перукарки на Толю, як дві шуліки: та ти знущаєшся, каліко! Якого біса знову приперся? Сто разів тобі казали: у нас — пристойний заклад! До нас нормальні люди приходять, а ти хочеш поряд із ними тут сидіти?! Стиць! Йди до соціальної служби і кажи, щоби присилали до тебе додому соцпрацівника з ножицями! Бо калік і всяких хворих треба на дому обслуговувати, аби вони не муляли око нормальним людям.

Анка вже хотіла телефонувати Сашкові: хай би прибіг терміново і відвів дурного батька додому, щоби той остаточно Анку не зганьбив, та раптом побачила Чорнобаєву невістку. Стояла у двадцяти метрах від перукарні, притискала до себе якусь ряднину. Ох і швидка! Тільки ж но на балконі стирчала!

— Тут лише ви муляєте око нормальним людям! — вигукнула Чорнобаєва невістка перукаркам. — Дивитися на вас гидко!

— Що?! Що?! — Ірка і Дарка отетеріли. Дивилися на незнайому дівчину, задихалися від обурення. — Ти хто, мать твою, така?!

Чорнобаєва невістка більше не звертала на них уваги, ніби геть їх тут немає. Підійшла до Толі Сулими, вказала на лаву біля перукарні.

— Сідайте, прошу! Зроблю вам гарну стрижку.

— Отак, значить?! — здивувався Толя. — А зможеш?

— Зможу. Вам сподобається!

Анка Сулима, Лєнка Гвоздовська, перукарки і ще немала юрба затятівців, що оперативно зібралися на скандал, неначе на святкове шоу, ошелешено спостерігали, як чужа у цьому місті худенька дівчинка з пишним світлим волоссям допомогла Толі Сулимі дійти до лави, всадила, поклала поряд ряднину. Розвернула