Читати книгу - "#Галябезголови"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Люди, ви бачили? Все, з мене досить! Я викликаю поліцію! Хай розбереться з оцією! — першою відреагувала Ірка. Побігла до перукарні. Дарка за нею.
Анка матюкнулася подумки, помчала перукаркам правду життя пояснювати: мовляв, дівчата, вгамуйтеся, бо ота придуркувата, що зараз на вулиці Толю Сулиму стриже, — Чорнобаєва невістка. Чи вам потрібен конфлікт із Чорнобаєм? Ні? От і добре!
Втихомирила Ірку з Даркою, вийшла на вулицю. Як тут? А на вулиці Чорнобаєва невістка за цей час встигла не тільки Толю Сулиму файно підстригти, а й зчепитися з Лєнкою Гвоздовською.
— Та що ти кажеш?! — кричала їй Лєнка. — Усім хворим — повноцінне життя?! З перукарнями, театрами і концертами? Та у нас нормальні люди ніколи в очі повноцінного життя не бачили, не те що театрів! І — нічого! Живуть.
— У всіх має бути рівний доступ — і до театрів, і до перукарень, і до всього! — Чорнобаєва невістка говорила дивно: тихо, відсторонено і ніби не конкретно Лєнці Гвоздовській, а у простір.
«Хіба таким тихим голосом виграють битви, хай навіть і словесні?» — подумала Анка.
— Я тобі як медик кажу: якщо всіх хворих та калік із чотирьох стін у білий світ випустити, то нормальним можна ласти склеювати! Від депресухи! — агресивно наступала Лєнка. Глянула на Толю Сулиму із прикрістю. — Вибачте, дядь Толю! Не вмію брехати! Що думаю, те й кажу!
— І на тому «спасибі», — відповів одноногий.
— У нас і так життя погане! — розійшлася Лєнка. — Нам тільки хворих та калік перед очима повсякчас не вистачало для повного щастя: у перукарнях, театрах, магазинах!
— Та яка різниця — хвора людина чи здорова?! — сказала Галя. — Часто люди навіть не здогадуються про свої хвороби. От ВІЛ, наприклад. Людина може і не знати…
— А з ВІЛ взагалі усе просто! Усіх заражених, а також педиків і наркоманів — перестріляти і поготів! — із викликом вигукнула Лєнка. — І всі так у Затятовому думають. Я впевнена.
— Ти — огидна! — голос Чорнобаєвої невістки зірвався, покотився долу, на низькі ноти.
Вхопила ряднину, притисла до грудей, ніби найдорогоцінніший скарб, напружилася так сильно, що руки затремтіли. Швидко рушила у бік Чорнобаєвого зрубу.
— Дівчино! Дякую! — гукнув їй услід Толя Сулима.
— Це я вам дякую! — озирнулася, відповіла і ще швидше пішла до зрубу.
— Тьоть Аню! — ошелешена Лєнка Гвоздовська побачила Анку, яка так і стояла на ґанку перукарні, підійшла до неї. — Що відбувається? Хто це?
— Думаю, дитино, це велика скіпка у затятівській задниці! — сказала Анка Сулима. — Невістка Андрія Івановича Чорнобая.
— Та пішла вона! — Лєнка з проблемою розібралася швидко. — Не будемо ж ми через цю дурну святковий день собі псувати?! — глянула на Анку зацікавлено. — Ви зі мною про щось поговорити хотіли. А про що? Про Сашка?
Анка напружилася: надзвичайна подія біля перукарні дещо підкорегувала плани.
— Пусте, Лєно. Нічого важливого. Іншим разом поговоримо, — Анка кинула прикрий погляд на медсестру, на одноногого Толю, який на милицях — красивий і підстрижений — човгав геть, на юрбу затятівських красунь різного віку, які тирлувалися у перукарні.
Пішла собі.
— А зачіска?! — гукнула їй услід Лєнка Гвоздовська.
Анка лиш хитнула головою: яка в біса зачіска, коли серце стискається від поганих передчуттів?.. От же біда!
Новина про зухвалу і нахабну невістку хазяїна бази відпочинку, яка поселилася у його добротному зрубі, накрила містечко дев’ятого березня під вечір. Чорнобай зрозумів те, коли в’їхав у Затятове і побачив майстровитого ґазду Петра Кононенка: не тільки на око безпомилково ставив діагноз будь-якій побутовій техніці, а й лагодив її, у тому числі і на «Леваді». Чоловік ішов собі вулицею, та, коли уздрів позашляховик Чорнобая, зупинився, замахав йому. Чорнобай поважав неговіркого майстра: той без поважної причини руками не розмахував би. Зупинив автівку.
— Що сталося, Петре?
— Чуєте, Андрію Івановичу! — чоловіки хоч і були приблизно одного віку — обом під п’ятдесят, та свій соціальний статус чітко усвідомлювали, тому Кононенко звертався до Чорнобая на «ви». — Ви невістці своїй поясніть, щоб вона тут нам своїх правил не встановлювала, бо наші ж баби — без гальм. Якщо вже їм віжка під хвіст потрапить, ніхто їх не зупинить: ані здоровий глузд, ані Господь Бог.
Андрій Іванович Чорнобай п’ять років базувався у Затятовому, тож про особливості ментальності місцевих жителів знав з власного досвіду.
— Усе так погано? — спитав Кононенка.
— Є трохи… — Петро спробував пом’якшити удар.
Чорнобай подякував майстрові за попередження і, замість того аби їхати додому, повернув до бази.
— Казимиро Теодорівно, — крутив кермо, одночасно говорив з Казидорівною по мобільному. — Під’їдьте на базу. Поговоримо.
Дістався бази. Ходив берегом озера, чекав на пані Хитрук, усе намагався оцінити результати своєї майже триденної подорожі до Києва: чи прояснилося після неї у мізках?!
Рішення їхати до столиці у пошуках лікаря, який візьметься лікувати невістку і сина, було спонтанним, панічним і невідворотним. «Лікар! Потрібен нормальний лікар, який стане не “консультувати”, бо такі “консультанти”, мать їх, хай краще одне одного консультують! Лікар має лікувати, а не консультувати!» — колотилося у мізках. Залишив Галю під наглядом Казидорівни, зірвався — скільки їхав до Києва, стільки розмірковував: з якого боку починати проблему вирішувати? Логіка підказувала: звернися до приватної клініки, де тебе самого знають, як облупленого, надають кваліфіковану й ефективну допомогу щоразу, коли ти звертаєшся!
— Ні! Ні… — шепотів, бо зрозумів, як боїться Галя будь-якого розголосу.
Дістався столиці, зупинився у своїй київській квартирі на Печерську і перш за все зателефонував Тьомі.
«На даний момент абонент не може прийняти ваш дзвінок…»
— Ясно! — пробурмотів. — Старий номер відімкнув, а новий батькові так і не надіслав!
Засмучуватися часу не мав, але і не знайшов нічого кращого, ніж усе ж таки зателефонувати до приватної клініки, де сам лікувався у разі потреби.
— Ні, дівчата! Зі мною — все гаразд, — недолуго пояснював менеджеркам з ресепшена. — Дякую, що турбуєтеся. У мене приятель хоче обслідуватися на СНІД. Куди йому звертатися?
За п’ять хвилин уже мав контакти міського центру профілактики та боротьби зі СНІДом, кількох кабінетів «Довіри» і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «#Галябезголови», після закриття браузера.