Читати книгу - "Тінь серед світла, Деріка Лонг"

Розділ 12

Оксана прокинулася від теплого дотику. Мирослав ніжно вів пальцями по її плечу, ніби намагався не будити, а просто відчути її поруч. Вона розплющила очі й побачила його усмішку.

— Доброго ранку, моя дівчинко, — його голос був трохи хриплуватий після сну, і це звучало особливо привабливо.

Оксана потягнулася, відчуваючи, як її тіло ще пам’ятає вчорашню ніч. Вона усміхнулася й погладила Мирослава по щоці.

— Доброго ранку, — прошепотіла вона.

Мирослав провів пальцями по її губах і нахилився для легкого поцілунку.

— Ти знаєш, що я зараз зроблю?

— Що? — сонно запитала вона, ковзаючи пальцями по його волоссю.

— Приготую тобі сніданок.

Оксана здивовано підняла брови.

— Ти вмієш?

— Це вже інше питання, — хитро примружився він. — Але заради тебе я готовий ризикнути.

Він підвівся з ліжка, накинув халат і попрямував на кухню. Оксана усміхнулася, закуталася в ковдру і трохи полежала, слухаючи, як унизу щось гримить.

Через кілька хвилин запах підгорілої їжі змусив її підхопитися. Вона швидко одягла футболку Мирослава, яка лежала поруч, і пішла на кухню.

Картина, яку вона побачила, змусила її сміятися. Мирослав стояв біля плити, виглядаючи трохи розгубленим, а на сковорідці щось підозріло диміло.

— Що ти робиш? — зі сміхом запитала Оксана, підходячи до нього.

— Я намагався зробити омлет, але щось пішло не так, — він скептично подивився на результат своєї роботи.

— Дай сюди, — вона відсунула його від плити й почала розбивати яйця в миску.

Мирослав обійняв її ззаду, сховавши обличчя у її волоссі.

— Виходить, я тепер не лише твій коханий

, а ще й учень на кухні?

— Ага, і учень поки що не найкращий, — пожартувала вона.

— Але я хороший в іншому, — прошепотів він їй на вухо, злегка кусаючи мочку.

Оксана закотила очі, але всередині відчула, як від його дотиків прокидається тепло.

— Давай хоча б раз нормально поснідаємо, а потім вже… побачимо, — сказала вона, намагаючись не піддаватися його спокусі.

— Гаразд, але з однією умовою, — його руки ковзнули по її талії.

— Якою?

— Після сніданку ми повернемося в ліжко.

Оксана зробила вигляд, що роздумує, а потім грайливо посміхнулася.

— Домовились. Але спочатку — їжа.

Вони разом приготували сніданок, сміючись над незграбними спробами Мирослава допомогти. Врешті-решт на стіл з’явилися тости, яйця, свіжі фрукти й кава.

Коли вони сіли за стіл, Мирослав узяв її руку й поцілував.

— Я міг би звикнути до такого ранку з тобою.

— Я теж, — зізналася Оксана, відчуваючи, що цей ранок — лише початок чогось прекрасного.

 

Після сніданку Мирослав запропонував прогулятися, щоб «не розсипати» настрій. Оксана погодилася, хоча і знала, що насправді він просто хоче поділитися з нею своїм світом, своїм особистим простором. Вони вирушили в сад, який навколо будинку здавався не тільки красивим, але й чимось більше — місцем, де вони могли бути самі собою, без зайвих слів і поглядів.

Оксана сіла на одну з лавок під великим деревом, що стояло на кінці саду, її волосся виблискувало в променях ранкового сонця, а обличчя було спокійне, майже безтурботне. Мирослав приєднався до неї, присівши поруч, не порушуючи простору. Він мовчки поглядав на небо, а потім знову на неї. Вона була такою красивою, такою легкою в цей момент, що йому не вистачало слів, аби це описати.

— Що ти думаєш? — запитала Оксана, розуміючи, що Мирослав не може знайти слів.

— Про тебе, — відповів він, і її серце раптово прискорилося. — І про нас. Про те, що я ніколи не думав, що матиму таку можливість — просто бути поруч з тобою, радіти кожному дню.

Вона здивовано повернула голову, і їхні погляди зустрілися. Очі Мирослава були серйозними, але в них сяяла теплота, яка змушувала її серце битись сильніше.

— Я теж про це думала, — сказала Оксана м’яко. — Як це змінилося… Як ми стали так близькими. Але інколи мені важко в це повірити.

Мирослав тихо посміхнувся, доторкнувшись до її руки. Вона не одразу зрозуміла, чому він це робить, але коли він погладив її пальці, то зрозуміла, що це був його спосіб сказати, що все буде добре, навіть коли важко.

— Ти не повинна боятися. Я тут, — промовив він.

Оксана ще більше відчула, як його слова проникають в її серце. Це не було просто обіцянкою; це була його впевненість, його бажання дати їй усе. І, можливо, саме в цих моментах він показував їй більше, ніж слова могли б виразити.

Вони сиділи в тиші, насолоджуючись моментом, коли, здавалося, весь світ оточував їх тільки двох. Тепло сонця розливалося навколо, а в повітрі все ще залишався аромат свіжості після ранкової роси.

Після деякої паузи Оксана вирішила не зберігати більше своїх переживань для себе.

— Ти знаєш… Я хочу, щоб ти знав, що я не просто відчуваю до тебе щось. Я тебе кохаю.

— Кохаєш? — повторив він, і його голос став м’яким. — Я теж, Оксано, я теж.

Його слова буквально торкнулися її душі, і вона відчула, як серце розцвітає. Тепер, коли вони відкрили свої почуття одне одному, все здавалося таким природним, таким справжнім. Вона не могла повірити, що ці слова стали реальністю.

— Давай проведемо цей день разом, — сказав він після поцілунку, і Оксана кивнула, відчуваючи спокій.

Вони вирушили до будинку, і цей день став для них початком нової етапи у їхньому житті. Вони багато сміялися, обговорювали майбутнє, подорожі, яких вони хочуть здійснити разом, і будували свої маленькі плани. Мирослав навіть запропонував поїхати на вихідні до іншого міста, щоб побачити його в іншому світі.

— Ми зможемо побачити різні місця і пізнати одне одного ще більше, — додав він, і її серце радісно відгукнулося на ці слова.

Вечір, який вони провели разом, став важливим. Ніч принесла свою тишу, і, хоча вони обидва відчували втомленість після активного дня, Оксана все одно відчувала, як серце наповнюється теплом і світлом. Їй було приємно знаходитися в його компанії, просто бути разом, і все інше ставало не таким важливим.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍