Читати книгу - "Тінь серед світла, Деріка Лонг"

Розділ 11.1

Вони вирішили зайти до невеликого ресторану з терасою, що виходила на набережну. Атмосфера була затишною: тихий джаз у динаміках, аромат свіжозвареної кави та легкий морський бриз, що приносив прохолоду.

— Добрий вечір, пані, — раптом почули вони ввічливий голос.

Оксана підняла голову й побачила молодого офіціанта, який із захопленням дивився на неї.

— Що б ви хотіли замовити?

Мирослав відкрив меню, навіть не піднімаючи погляду, але офіціант і не думав відступати.

— У нас сьогодні чудова пропозиція — келих білого вина для найчарівніших гостей. Спеціально для вас, — він підморгнув Оксані.

Вона ледь не розсміялася.

— Дякую, але я поки що не вирішила, — відповіла вона стримано.

— А мені цікаво, — нарешті озвався Мирослав, повільно піднімаючи голову, — ви всім клієнткам таке пропонуєте чи тільки моїй дівчині?

Офіціант на секунду збентежився.

— Перепрошую, я не знав, що ви…

— О, тепер знаєте, — перебив його Мирослав, відкинувшись на спинку стільця. — Тож якщо ви хочете отримати чайові, раджу стежити не тільки за меню, а й за тим, хто перед вами сидить.

Оксана тихо пирснула від сміху.

— Мирославе…

— Що? Я просто дав йому дружню пораду.

Офіціант кивнув і поспішив піти.

— Ти поводишся так, ніби я можу втекти з першим-ліпшим, хто мені посміхнеться, — пожартувала Оксана.

— Я просто не люблю, коли хтось надто уважний до моєї дівчинки, — відповів він, беручи її руку у свою. — І що найцікавіше, ти, здається, отримуєш від цього задоволення.

— Можливо, — кокетливо сказала вона, відпиваючи свій коктейль.

Мирослав нахилився ближче, його погляд став глибоким і трохи хитрим.

— Тоді готуйся, бо якщо ти вирішила грати в цю гру, я теж можу зробити її цікавою.

Оксана відчула, як її серце затріпотіло.

 

Після вечері вони ще трохи прогулялися набережною. Вечір був теплим, повітря пахло сіллю, і місто огорнула м’яка тиша, розбавлена легкими хвилями моря. Оксана йшла поруч із Мирославом, її рука зручно вмістилася в його долоні. Вона відчувала його тепло, його силу й… власне бажання знову роздражнити його ревнощі.

— Отже, — задумливо сказала вона, піднімаючи голову до нього, — ти впевнений, що не перегнув палицю з тим офіціантом?

Мирослав зиркнув на неї з-під брів.

— Ти серйозно зараз?

— Ну, може, хлопець просто хотів бути ввічливим.

— Оксана, — він глибоко зітхнув і глянув перед собою, — якщо це твоя спроба змусити мене ревнувати ще більше, то ти на правильному шляху.

Вона розсміялася.

— Не моя вина, що тобі не подобається, коли на мене звертають увагу.

Мирослав різко зупинився, змусивши її також зупинитися. Його рука опинилася на її талії, він злегка притиснув її ближче до себе.

— Мені не просто не подобається. Мені хочеться показати всім цим «шанувальникам», кому ти насправді належиш.

Її серце прискорилося, а дихання стало глибшим.

— Тобто, ти хочеш мене «привласнити»?

— Хіба ти проти? — його губи небезпечно близько наблизилися до її вуха, його голос знизився до хрипкого тону.

Оксана ковтнула. Вона могла б сказати, що він поводиться надто самовпевнено, що це все несерйозно, але… Їй подобалося, що Мирослав так реагує. Подобалося бачити в його очах блиск володіння, подобалося знати, що вона може викликати в ньому такі сильні почуття.

Вона схитрувала.

— Гаразд, якщо ти такий впевнений, давай зробимо так…

Вона зробила крок назад, вихопила телефон і, усміхаючись, відкрила камеру.

— Давай зробимо фото разом. Поставлю на заставку, щоб ніхто навіть не сумнівався, що я зайнята.

Мирослав підняв брови, ніби не очікував такої пропозиції, а потім хмикнув.

— Хитро, але мені подобається.

Він обійняв її, нахилився трохи ближче, і Оксана зробила знімок.

— Готово. Тепер офіційно, — сказала вона, показуючи йому екран.

Мирослав глянув і задоволено усміхнувся.

— Ну, якщо вже офіційно, то тепер мені можна тебе поцілувати?

— Хм… навіть не знаю, — вона грайливо нахилила голову.

Але довго гратися не вийшло. Мирослав швидко скоротив відстань між ними й притиснув її до себе ще міцніше. Його губи знайшли її, гарячі й владні, а її руки самі собою ковзнули йому на шию.

Вуличні ліхтарі заливали їх м’яким світлом, вітерець трохи ворушив її волосся, а навколо, здається, більше нікого не існувало.

Коли вони нарешті розірвали поцілунок, Мирослав тихо сказав:

— Тепер ніхто навіть не посміє глянути в твій бік.

Додому вони повернулися пізно. Мирослав їхав мовчки, але його рука постійно лежала на Оксаниному стегні, злегка його погладжуючи. Вона відчувала, що він щось задумав.

І не помилилася.

Щойно вони зайшли в будинок, як Мирослав зупинив її біля дверей і нахилився до її губ.

— Думаєш, я забув, як ти сьогодні мене дражнила? — його голос звучав хрипко.

Оксана невинно підняла брови.

— Я? Дражнила?

— Не прикидайся, — він посміхнувся й зловив її руки, щоб вона не змогла ухилитися.

Його губи торкнулися її шиї, повільно спускаючись вниз. Оксана затримала дихання, відчуваючи, як всередині все стискається від передчуття.

— Ти знаєш, що я вмію брати реванш, правда?

— Мирославе… — прошепотіла вона, ледве стримуючи усмішку.

Він підняв голову й глянув їй прямо в очі.

— Так, кохана?

Слово «кохана» змусило її серце пропустити удар. Вона ніколи не звикне до того, як це звучить з його вуст.

— Мені здається, ти надто серйозно сприймаєш гру.

— О, це не гра, Оксано, — він підхопив її на руки, змушуючи її здивовано ахнути. — Це моє правило. Якщо ти провокуєш мене, будь готова прийняти наслідки.

І поки він ніс її до спальні, Оксана сміялася, розуміючи, що ця ніч буде ще цікавішою, ніж вона очікувала.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍