Читати книгу - "Майбутнє імперії, Серена Давидова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ваша Величносте, — промовив він із ледь помітною нерішучістю, — я позичив це у однієї з придворних дам. Спочатку вона вагалася, не бажаючи ділитися, але мені вдалося переконати її…
Я повільно взяв газету і розгорнув сторінку. Заголовок, мов удар блискавки, врізався у свідомість:
Новорічний королівський бал: особлива увага короля Гельветії до юної пані Вербіц.
Минулої ночі у величних залах імператорського палацу зібралася знать із усіх куточків імперії, а серед безлічі прекрасних дам, що сяяли під кришталевим світлом люстр, саме юна вихованка герцога Вольфенштайна — пані Елізабет Вербіц — привернула пильний погляд Його Величності. Король неодноразово запрошував її на танець, і це не могло залишитися непоміченим гостями, що збуджено шепотілися між собою.
Пані Вербіц також мала честь тепло спілкуватися з королевою, яка виявила до неї щиру прихильність і доброзичливість. Їхня розмова, наповнена ввічливістю та ніжною увагою, була яскравим свідченням прихильного ставлення до молодої дами.
Я не став читати далі. Серце стискалося від болю, і я різко відкинув газету.
— Кажуть, — тихо промовив Рюно, — на цьому балу вона сяяла, наче справжня зірка. Король запросив її на танець не один раз, а герцог Вольфенштайн і пані Вербіц відвідували палац ще тричі.
У грудях щось гірко стиснулося, мов холодна рука зрадника. Спершу промайнув слабкий промінь надії — нарешті, я знайшов її. Та ця радість миттєво розтопилася у вогні гіркоти і образи.
— Отже, — прошепотів я ледве чутно, — ось куди вона зникла... Не бажала з’являтися при моєму дворі, а натомість вальсує під руку з королем Гельветії.
— Кажуть, — продовжив Рюно, — що пані Вербіц бачили на прогулянках із принцом у садах родового замку.
Я стиснув кулаки, намагаючись приборкати бурю емоцій, що роздирала мене на частини.
— Рюно, — голос мій тремтів від пригніченого болю, — не добивай мене більше. Цього досить. Поки я шукав її, вона розважалася.
Буря розпачу і гніву, наче дикий вихор, роздирала душу. Хотілося кричати, а краще щось розбити.
— Ваша Величносте, — обережно мовив секретар, — я отримав ще одну звістку.
— Що ще? — запитав я, намагаючись приховати тривогу.
— Герцога Вольфенштайн та пані Вербіц бачили на станції Ліндорф у Бергестеті……
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Майбутнє імперії, Серена Давидова», після закриття браузера.